Зміст “Одіссеї” і повернення героїв із Троянської війни
Особливо цікава друга поема “троянського циклу” – “Одіссея”, яку можна назвати енциклопедією давньогрецьких міфів і сказань. Якщо головним героєм “Іліади” є непереможний воїн, який ставить честь і славу вище життя, у “Одіссеї” ідеал принципово міняється. Її героя, Одіссея, відрізняє, насамперед, спритність, уміння знайти вихід з будь-якої ситуації. Тут ми потрапляємо в інший світ, уже не в світ військових подвигів, а у світ купецьких подорожей, що характеризує епоху грецької колонізації.
Змістом “Одіссеї” є
Гротескно зображуються в Гомера його олімпійські боги. Поет схиляється перед ними, усіляко їх ідеалізує, втілюючи в їхніх образах силу Долі, міць природних стихій і своє уявлення про фізичну вроду людини.
“Іліада” і “Одіссея” мають безліч загальних рис як у композиції, так і в ідеологічній спрямованості. Характерними є організація сюжету навколо центрального образу; невелика часова довжина оповіді; побудова фабули незалежно від хронологічної послідовності подій; посвята пропорційних за обсягом відрізків тексту важливим для розвитку дії моментам; контрастність сцен, які йдуть одна за одною; розвиток фабули шляхом створення складних ситуацій, що сповільнюють розвиток дії, а потім блискуча розв’язка цих ситуацій; насиченість першої частини дії епізодичними мотивами й інтенсифікація основної лінії наприкінці її розвитку; зіткнення головних конфронтуючих сил тільки наприкінці розповіді (Ахілл – Гектор, Одіссей – женехи); використання метафор, порівнянь. В епічній картині світу Гомер зафіксував найважливіші моменти людського буття, усе багатство реальності, в якій живе людина. Важливим елементом цієї реальності є боги; вони постійно присутні у світі людей, впливають на їхні вчинки і долі. Хоча вони і безсмертні, але своєю поведінкою і переживаннями нагадують людей, і уподібнення це підносить і ніби освячує все, що властиво людині. Гуманізація міфів є відмінною рисою епопей Гомера: він підкреслює важливість переживань окремої людини, збуджує співчуття до страждання і слабкості, пробуджує повагу до праці, не приймає жорстокості і помсти, звеличує життя і драматизує смерть (прославляючи, однак, смерть за вітчизну).
Вплив Гомера на світову культуру величезний. Він був авторитетом для античних філософів і залишається джерелом для вивчення світогляду древніх греків. За його текстами історики вивчають “гомерівську Грецію”, тобто побут і звичаї, соціальну організацію і матеріальну культуру докласичної Еллади. Він надихав античних скульпторів (Фідія, Поліклета, Лісіппа та ін.) на створення образів, які служать каноном краси і досконалості людського тіла.
Головна цінність гомерівського епосу в тім, що він не являє собою ні історичний документ, ні виклад канонічних міфів. Мабуть, насамперед, саме казкове (але не примітивно-повчальне) зробило поеми надзвичайно зрілими художніми творами, забарвленими індивідуальним авторським талантом. Тому їх можна не тільки вивчати з наукового погляду, але й читати як повноцінну літературу, без знижок на “дитинство людства”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)