ЗІНГЕР, Айзек

(1904 – 1991)

ЗІНГЕР, Айзек

(Ісаак) Башевіс (Singer, Isaak Bashevis; автонім: Зінгер, Іцек-Герц; 14.07.1904, Радзімін, тепер – Польща – 24.07.1991, Маямі, США) – американський прозаїк єврейського походження, лауреат Нобелівської премії 1978 р.

Значною мірою смерть Айзека Башевіса Зінгера у 1991 р. символізувала кінець певної традиції та культури. Зінгер, котрий писав свої твори мовою ідиш – мовою, близькою до зникнення, і змальовував проминаюче життя польського єврейського містечка, видавався “останнім із могікан”, традиційним оповідачем зі світу

минулого. Але в іншому аспекті цю елегійну ноту приглушило широке міжнародне визнання Зінгера, поява читачів, які його знали з перекладів, і апогеєм цього визнання стало присудження йому у 1978 р. Нобелівської премії з літератури. Суціль національна, сформована швидко зникаючими традиціями, уява Зінгера, попри це, долає культурні відмінності, використовуючи мову всезагальності та міфу.

Творчість Зінгера не обмежена і не езотерична, її збагачує засвоєння особистого культурного досвіду та досвіду інших народів, про що він заявив на церемонії отримання національної премії за найкращий художній твір у

1974 році: “Я щасливий, що можу назвати себе єврейським письменником, письменником, котрий пише мовою ідиш, американським письменником”. Як зауважив англійський поет Тед Х’юз, “порівняно з його могутніми, мудрими, глибокими, ваговитими абзацами майже вся інша сучасна проза здається вимученою, поверховою, перевантаженою чужим і важко засвоюваним сміттям, надто вигадливою, безглуздою, нежиттєвою”.

Творче становлення Зінгера нерозривно пов’язане з його юністю, проведеною у Польщі до еміграції в Америку у 1935 р. Він народився у польському містечку Радзімін і був третьою дитиною Пінхуса-Менделя Зінгера, збіднілого рабина, та Батшеви (у дівоцтві Зільберман), дочки рабина. Вихований в ортодоксальних юдейських, у буквальному значенні слова вже зниклих, традиціях, Зінгер успадкував містичну та проповідницьку жилку від батька та раціоналізм і приземленість від матері. Цей конфлікт значною мірою вплинув на його життя та мистецтво. Сім’я Зінгерів вважала, що ортодоксальні традиції багато терплять від нападок мирян і взагалі людей невіруючих; старший брат Зінгера, Ізраїль Ієшуа, покинув сім’ю, щоби стати “світською людиною” – художником, письменником і солдатом царської армії. “Мою сім’ю, – згадував Зінгер, – брат покинув першим, а я вже після нього. Для моїх батьків це було трагедією”.

Саме брат дав Зінгеру у 1914 р. першу світську книжку – “Злочин і кара” Ф. Достоєвського. Приносячи їжу з батьківського дому у майстерню брата, Зінгер познайомився з іншим, незнайомим світом, який перебував за межами майже герметично замкнутої у духовному плані сім’ї. Своє дитинство, проведене у Варшаві, куди переїхала сім’я і де Зінгер закінчив духовну семінарію, майбутній письменник вважав найважливішим періодом життя. “У 1908 – 1917 роках, – писав Зінгер, – під час своєї праці я постійно повертався на Крохмальну вулицю, 10. Там я пам’ятаю кожен закамарок, кожну людину. Я казав собі, що як інші люди шукають золото, створене Богом мільярди років тому, так і я повинен зробити своєю золотоносною жилою цю вулицю”.

У 1918-1920 pp. Зінгер почав писати вірші й оповідання мовою іврит і став учителем івриту у Білгораї. У 1923 р. письменник влаштувався на посаду редактора в ідишомовному літературному журналі, перекладав мовою ідиш романи Т. Манна та Е. М. Ремарка. У 1932 р. 3. був одним із співвидавців варшавського журналу “Глобус”, у якому він і опублікував свій перший роман “Дияволу Гораї” (“Satan in Goray”, 1935), змалювавши проблеми східноєвропейського єврейства XVII ст. У тому самому році Зінгер емігрував услід за братом у США, де за його сприяння отримав місце у нью-йоркській газеті “Джуїш дейлі форвард”. “Коли я прибув у Америку, – згадував письменник, – у мене виникло відчуття катастрофи. Я рятувався від однієї катастрофи у Польщі, але знайшов іншу там, куди прибув”. В Америці криза Зінгера була спричинена чужим мовним середовищем і культурою, які він не розумів. Упродовж наступних восьми років Зінгер не написав жодного рядка художньої прози, публікуючи лише статті та скетчі в газеті “Уперед”. Зінгер вважав себе колишнім письменником, або екс-письменником, який “утратив талант і смак до літературної праці”.

Зі своєю майбутньою дружиною Альмою Хайман, у котрої вже було двоє дітей-приймаків і одна дитина від першого шлюбу, Зінгер познайомився у 1937 р., а в 1940 р. він умовив її вийти за нього заміж. Німецька єврейка Альма не розмовляла мовою ідиш, і Зінгеру не вдавалося переконати її в тому, що він письменник, який може заробити на прожиття літературною працею. У 1943 р. Зінгер опублікував чотири нові оповідання у повторному виданні “Диявола у Гораї”, а в 1945-1948 pp. у газеті “Уперед” частинами з’явився роман “Сім’я Москат” (“Di familje Muschat”). У 1950 p. він вийшов друком окремою книжкою мовами ідиш та англійською. Зінгер писав частково у фантастичній, частково в реалістичній манерах, що було характерно для традиційних єврейських легенд і переказів. У цьому першому, успішному в плані слави творі він змалював життя декількох поколінь єврейської сім’ї та розпад ортодоксального юдаїзму.

Поряд із романами Зінгер писав повісті, книги для дітей і короткі оповідання. У 1953 р. оповідання “Гімпел-дурник”(“Gimpel the fool”), перекладене Солом Беллоудля “Партизан-рев’ю”, посприяло тому, що про Зінгера дізналася міжнародна аудиторія. Це оповідання ввійшло в однойменну збірку 1957 року, у якій разом із людьми діють казкові істоти з міфів східноєвропейських євреїв.

У “Люблінському штукареві” (“Der kunzn-macher von Lublin”, 1960) Зінгер досліджує долю мандрівного ілюзіоніста, схильного до еротичних авантюр. Своєю навмисне гріховною поведінкою він намагається звільнитися від внутрішньої біснуватості. Ілюзіоніст усвідомлює помилковість своєї поведінки тільки тоді, коли його дівчина наклала на себе руки. Схожу тему Зінгер розробляв і в романі “Раб”(“The Slave”, 1962), у якому йдеться про те, як якийсь єврей мандрує Європою XVII століття у пошуках власної індивідуальності. Як і багатьох героїв письменника, його мучить суперечність поміж традиційним устроєм східноєвропейських євреїв і новаціями сучасної цивілізації. Проте під час своїх пошуків герой не втрачає ні свого гумору, ні спраги життя, а порятовується з допомогою смирення та віри. Схожа тематика прослідковується і в таких “сімейних” романах Зінгера, як “Садиба” (“The Manor”, 1967) і “Маєтності”(“The Estate”, 1970).

Окрім того, Зінгер є автором збірок оповідань “Спіноза з Маркет-стріт” (“Der Spinozisti Dertsey-lung”, 1961), “Друг Кафки й інші оповідання” (“A Friend of Kafka and Other Stories”, 1970) та роману “Шоша” (Shosha”, 1978), де письменник знову звернувся до тем невинності, любові та каяття.

У 1964 р. Зінгер став першим почесним неангломовним членом Національного інституту мистецтв і літератури, а через п’ять років здобув Національну книжкову премію з дитячої літератури за автобіографічні нариси “День задоволень. Історія хлопчика, котрий виростав у Варшаві” (“Day of Pleasure: Stories of a Boy Growing Up in Warsaw”). Нобелівську премію з літератури Зінгеру присудили “за емоційне мистецтво оповіді, котре, вкорінене у польсько-єврейські культурні традиції, порушує водночас вічні питання”.

У своїх пізніх творах Зінгер звернувся до становища єврейських емігрантів у Нью-Йорку. У центрі його трагікомічного роману “Вороги” (“Enemies”, 1972) – єврей, котрий, рятуючись від нацистів, опиняється у Нью-Йорку і повинен зробити вибір між трьома жінками. Своїми життєвими переживаннями та досвідом перебування у США письменник поділився у книжці “Загублений в Америці” (1981). В останньому значному романі “Каяття”(“The Penitent”, 1983)3, розповів, як якийсь нью-йоркський єврей розуміє, що не може по-справжньому прижитися серед див американської цивілізації, і втікає в Ізраїль, у світ традицій своїх співвітчизників.

Через погіршення здоров’я із середини 80-х pp. Зінгер жив в одному із санаторіїв Маямі (штат Флорида), де й помер у віці 87 років.

Як зауважував письменник щодо своєї творчості, “я – реаліст. Навіть коли я пишу про демонів, вони не просто звичайні демони, а демони конкретних міст, які розмовляють їхньою мовою”. Не будучи ні стилістичним, ні технічним новатором, Зінгер уникав модерних прийомів, щоби підкреслити суть оповіді про своє минуле та враження, але його реалізм настільки всеоб’ємний, що охоплює і матеріальний, і духовний світи. Це рідкісне поєднання чуттєвого сприйняття, вміння захопливо розповідати й унікально змальовувати світ як страшний і прекрасний, але водночас надзвичайно таємничий, допомогло 3. стати одним із найпопулярніших і найшанованіших письменників повоєнної епохи.

За Д. Бартом