Зимові пейзажі в поетичній творчості О. С. Пушкіна (На прикладі вірша “Зимовий ранок”)
1. Поетичне споглядання природи. 2. Колірна гама пейзажу. 3. Філософська основа природних картин. Саме прекрасне в природі – відсутність людини Б. Кишеня Природа у творчості О. С. Пушкіна має особливі відтінки Адже це не тільки картина, що запам’ятовує миті миру, але й картина щиросердечного життя самого поета. Адже на своєму полотні він малює те, що стало йому найбільш рідним і близьким.
Поет бачить ті відтінки, які відбивають на даний момент його щиросердечний стан. Усім відомі його рядки: “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”.
У той же час воно здатно передати й запам’ятати відтінки щиросердечних переживань, тобто вловити й втілити на папері невловиме Недарма В. Г. Бєлінський писав про поетичне відношення О. С. Пушкіна до життя: “Він
І здається, що поет заворожений пишнотою й могутністю картин, що відкриваються перед ним, природи. У цьому творі я зупинюся на зимових пейзажах. І відразу перед нами білі сніги й покриті м’якими й пухнатими шапками рівнини й гори. Сніг блищить на сонце й радує око, переливаючись всіма квітами веселками Але одне, що неодмінно впадає в око, – це сліпуча чистота й білизна сніжного покриву. Здається, що зима з’являється перед нами чистим аркушем паперу, на якому можна писати, і з якого можна починати новий відлік часу.
Відомо, що раніше новий рік починався навесні, зараз новий етап у житті відкривається зимовими місяцями. Такій зміні передують різні історичні події, але іноді здається, що в цьому є неодмінно і якийсь символічний зміст – білий чистий і сніг, що іскриться, стане провідником у нове життя, далеку від тривог, чорних смуг і негод Подібне враження складається й при звертанні до вірша О. С. Пушкіна “Зимовий ранок”. Тут зимовий ранок – це не тільки білий аркуш для нового старту, але й сам ранок, що говорить про початок нової, повного тривог і приємних вражень дня.
Не варто забувати про те, що зимовий день дуже короткий. Іноді, здається, що він пролітає, як мить Але коли поринаєш у вірш поета, розумієш, що йому вдалося передати нам всі та пишнота, що може в реальному житті тривати всього пари мінут. Перший рядок цього вірша починається з окличної інтонації.
Ліричний герой призиває й нас порадіти тому, що день починається із сонця й морозца. Але ж усі пам’ятають, як добре скріпить під ногами в морозну погоду сніжок. Ліричного героя переповняє радість при спогляданні такої казки, тому він хоче поділитися зі своїм другом, що ще спить і може пропустити настільки прекрасний момент. І він ласкаво звертається до нього: “Ще ти дрімаєш, друг чарівний – / Пора, красуня, прокинься…
“. Але у вірші О. С. Пушкіна не важливо конкретне звертання. Тут воно переростає в узагальнення, що дозволяє розширити коло тих, до кого звертається ліричний герой. При цьому використовуються застарілі слова, такі як “млість”, “погляди” і різні міфологічні терміни, наприклад “Аврора”, що означає північна зірка. Відкрий зімкнуті млістю погляди Назустріч північної Аврори, Звездою півночі з’явися!
Тобто ліричний герой звертається не до якоїсь конкретної людини, а, можливо, і до усього світу, щоб воно змогло побачити й насолодитися тим пишнотою, від якого ніяк не може відвести око він сам. Тим більше що вчора природа була під владою непогоди Вечор, ти пам’ятаєш, хуртовина зллилася, На мутному небі імла носилася; Місяць, як бліда пляма, Крізь хмари похмура жовтіла… У цьому епізоді О. С. Пушкін уміло використовує й колірні відтінки, які передають його настрій і емоції в день негоди. При цьому обстановка як би нагнітається. Місяць у нашім поданні жовта Але ліричний герой наголошує на тім, що вона жовтіла.
Тобто жовтий, що асоціюється з тугою колір прослизає у двох рядках два рази. Також і небо в той момент було неясним, мутним, тобто в якімсь ступені жовтим. У цих рядках небо стає полотном, на якому й рисується картина. Адже на ньому була видна неспокійна імла, а також хмари й місяць.
Все це створює певну тривогу, що підтверджується й зовнішніми умовами, тобто рамкою, що обрамляє нашу картину, – хуртовиною, що злиться. Всі ці фарби скували не тільки саму природу, але й людини И навіть якщо в нього й був гарний настрій, то він може потрапити під вплив такої похмурої картини: “И ти сумна сиділа”. Але от природа скинула всі окови й стала вільної: “А нині…
Подивися у вікно”. Так і людині можна залишити осторонь свої ланцюги й перешкоди й глянути на життя з нової сторони. Так, у природні пейзажі А. З. Пушкіна вторгаються філософські мотиви.
Адже природа здатна запам’ятовувати в собі сліди часу. Як кільця на стовбурі дерев свідчать про прожитий рослиною віці, так і будь-який прояв природи говорить про те, яке плин самого життя, і як вони взаємно впливають один на одного. Використання зрозумілих образів дозволяє О. С. Пушкіну наблизити до себе читача й показати йому за допомогою слів і термінів те, що він зміг побачити. Поет чуйно підбирає фрази, які і йому самому якоюсь мірою відкривають богатий і невичерпний мир природи, її таємниць і заповідей Тому ранком гарна погода запрошує й людини порадіти своїй красі й немов би вибачається за ті похмурі почуття й настрої, які вселила йому напередодні.
Тобто небо прояснилося, воно змогло скинути свої окови й показати людині, що ранок вечора мудренее. І кожний з нас може надійти також і спробувати почати новий день із чистого аркуша, тим більше якщо Під блакитними небесами Чудовими килимами, Блищачи на сонце, сніг лежить… У нашім поданні сонце теж жовте. Але воно не таке мутне й тужливе, як вечірнє світило – Місяць Сонце несе в собі не тільки тепло, хоча взимку його досить Мело, але й золотавий блиск, що передається сліпучому по своїй пишноті снігу. Помітимо, що в цьому епізоді ліричний герой використовує інший матеріал як полотно – сніг.
Він білий і чистий і, що найважливіше, відбиває фарби без перекручування. Адже якщо на синій колір (нічний колір неба) нанести жовтий відтінок, то ми одержимо зелену фарбу. Але якщо білий ми змішаємо із золотавим сонячним блиском, то він і залишиться золотим. Тобто й у житті все буде відбиватися так, як воно є на самій справі При денному світлі не спотворюються ні картини, ні дійсність. Тому можна вірити й радуватися, що на світі завжди є, нехай і невеликий, острівець надії, що зможе так окрилити людини, що з-під його пера вийдуть такі чудесні природні й філософські пейзажі.
Але не все в житті так безхмарно й прекрасно, і ліричний герой, захоплюючись пишнотою пейзажу, однаково не відривається від дійсності. Саме тому серед блакитного небозводу й блискучого снігу з’являється чорний ліс. Але він залишається один у такому царстві краси, тому що не захотів або не смог доторкнутися до чуда, що відкривається увазі читачів Однак ліричний герой перемикається на інший об’єкт – зелену ялину. Адже відомо, що зелений колір ознака життя. Виходить, не варто вмирати в цьому “теплом” царстві снігу, можна просто прикрити свої гілки інеєм, тобто тим, що пропонує зимова природа.
І в наступному ж рядку цьому приклади треба річка, що примірить на себе зимовий, нехай і холодне вбрання. Прозорий ліс один чорніє, И ялина крізь іній зеленіє, И річка під льодом блищить. Так зима, що прийшла з морозом і чистими блакитними небесами, “покриває” усіх, хто потрапив у неї володіння Вона щедро роздає подарунки ялинам, річці, показуючи тим самим людині, що своїми дарунками, навіть самими невеликими бажано ділитися. І тоді сторонній спостерігач зможе зарядитися невичерпною енергією й зануритися в богатий і насичений фарбами навколишній світ. Далі ліричний герой переходить до опису внутрішнього миру людини.
Кімнату заповнює блиск природи й вабить насолодитися своєю пишнотою Тоді людина вирішує запрягти сани, щоб стикнутися з тим миром, у якому панує така краса, тобто стати його частиною. У цей момент до нього знову вертаються приємні спогади, що дозволяють знайти джерело для нового життя. Але не варто забувати про те, що такий виток розвитку дали саме зимовий ранок, мороз і сонце, відкриваючи людині нові обрії в осмисленні буття