Життя природи у творчості Ф. И. Тютчева (На прикладі декількох віршів)

1. Пульсація внутрішнього життя. 2. Сполучення внутрішнього й зовнішнього мирів. 3. Протиріччя й домальовування в картинах природи. У природі ніщо не пропадає, крім самої природи А. Крижановский Пейзажі нерідко викликають замилування не тільки поетичних натур, але й простих людей. Ну як не закохатися в золотий листопад, що описував И. А. Бунін. Як не почути скрип снігу, відтворений А. С. Пушкіним.

Як не захоплюватися співом солов’я, переданим з особливою любов’ю И. А. Криловим. Але поетичним натурам властиво не тільки оспівувати красу краю

або місця, що залишило незгладимий слід у їхньому душі. Поетичні пейзажні рядки вони наповнюють особливим змістом: своїми міркуваннями про життя.

Тому природа стає не тільки союзником або супротивником, але й виразником щиросердечного переживання як ліричного героя, так і самого автора. Так через картини природи Ф. И. Тютчев показує нам своє відношення до життя, що може носити не тільки якийсь значеннєвий підтекст, але й показувати красу прекрасної природної миті. Адже саме воно здатно відбити й запам’ятати у віршованих рядках те, що заховано глибоко в душі кожної людини, не тільки ліричного героя.

У деяких

віршах, наприклад “Весняна гроза”, він навіть зізнається у своїй любові до прекрасного оточення. Люблю грозу на початку травня, Коли весняний, перший грім Як би резвяся й граючи, Гуркоче в небі блакитному. “Грім” – таке невловиме явище природи, що досить важко описати слова.

Але Тютчев знаходить підходящі асоціації, які в першу чергу ставляться до дитини. Поет наділяє явище природи людськими якостями. У результаті чого вони стають нам більше близькими й зрозумілими. У своєму вірші поет малює прекрасну картину природи При спостереженні за проявами природи він звертає увагу на кожну окрему деталь. Тобто він через краплі, сонячні нитки показує те пробудження, що характерно для цієї пори року.

Так перед нами не тільки за допомогою слів, але й зорових образів показане настрій, відбитий у добутку самим автором. Гримлять розкати молоді, От дощик бризнув, пил летить, Зависли перлини дождеве, И сонце нитки золотить. Дощик, пил створюють в описуваній картині певний рух. Здається, що вона не застигла на місці, а продовжує показувати нам живий прояв знову, що вибухнула стихії. Подібні природні описи не тільки розкривають красу й замилування поетом природної стихії, але й дозволяють передати “пульсацію, рух внутрішнього життя”.

И вона не завмирає, а продовжує свій хід. Таке враження доповнюється й образом моторного потоку. З гори біжить потік моторні, У лісі не мовкне пташиний гамір… І складається враження, що з першою грозою починає рухатися все, що може переміщатися. Виходить, і нам варто впустити в себе цей новий подув життя.

При цьому воно таке потужне, що може підхопити у свій вир кожного, хто попадається йому на шляху. Картину, описану ліричним героєм, заповнюють і звукові сигнали Він не зупиняється на тім, хто в таку прекрасну мить співає. Це неважливо. Ліричний герой бере узагальнений образ у вигляді “пташиного гамору”.

Виходить, що кожний учасник цього весняного порушення хоче внести свою лепту в прекрасний пейзаж. І в такій єдності вони вторять самому грому. … И гамір лісової й шум нагорний – Все вторить весело громам. Не тільки образні й досить суперечливі картини природи малює перед нами Тютчев У них іноді з’являється й звукове оформлення, що дозволяє нам ще більше поринути в той мир митей і краси.

І через такі звуки ліричний герой знову як відтворює природні картини, так і показує свої враження від побаченого. У звукових картинах також відбиті відтінки музичної мелодії душі самого героя. Він уже не тільки через природні, але й міфологічні образи створює картину весняного грому. Ти скажеш: вітряна Геба, Годуючи Зевесова орла, Громокипящий кубок з неба, Сміючись на землю пролилася Критики Л. Н. Кузина й К. В. Пигарева відзначали, що в добутках поета незвичайно сполучаються конкретно-зримі прикмети зовнішнього миру й те враження, що робить на поета цей мир Такий образ створюється у вірші “Весняні води”.

Ще в полях біліє сніг, А води вуж навесні шумлять – Біжать і будять сонний брег, Біжать і блищать і говорять… Картина природи, створювана поетом у цьому добутку, напевно, сама музична. Кожний рядок, кожне слово наповнюють весняну картину музичною свіжістю й красою Перед нами розкривається мелодика душі самого автора вірша. Здається, що поет, але й нас запрошує вимовити гімн природі, що він помістив у поетичних рядках. Вони говорять в усі кінці: “Весна йде, весна йде!

Ми молодої весни гінці, Вона нас вислала вперед!” Але Тютчев як через звук, так і колірну палітру передає настрій весняного пробудження. Враження від побаченого виробляється не тільки на віршованому й звуком рівні. Тютчеву було властиво мальовничо запам’ятовувати природні картини у своїх поетичні утворах Весна йде, весна йде!

І тихих, теплих, травневих днів Рум’яний, світлий хоровод Юрбиться весело за нею. Найбільш повна картина відтвориться завдяки тому, що поет сполучить різні по своєму змісті образи. Наприклад, хоровод днів стає рум’яним і світлим.

Такі визначення створюють суперечливу картину розуміння того або іншого об’єкта. Тому доводиться небагато поразмишлять над тим, що представлено впроизведении. И виходить, що спереду йде весна, що являє собою немов окремий образ, а за нею хоровод травневих днів.

Кожне з використаних у такій картині понять не має свого матеріального втілення, але це не заважає створювати в нашій уяві прекрасну картину. Іноді поет звертається не стільки до самого предмета, скільки до його визначень, щоб ми самі змогли скласти у своїй уяві той образ, що ліричний герой тільки намітила в цьому вірші. За словами Н. А. Некрасова ми немов домальовуємо у своїй уяві те, що хотів передати нам сам Тютчев. Таким віршем є “Осінній вечір”.

Його особливість полягає в тім, що в ньому всього лише одна крапка, що коштує наприкінці добутку. Ліричний герой на одному подиху розповідає про те, як прекрасний і незвичайний осінній вечір. Є у світлості осінніх вечорів Зворушлива, таємнича принадність… И от цей найтонший матеріал, як принадність, передається через зримі образи й фарби осіни.

…Лиховісний блиск і строкатість дерев, Багряних листів млосний легкий шелест… Усе в поетичних рядках Тютчева підпорядковано одній ідеї: блиск – лиховісний, листи – багряні. Такий опис створює досить тривожну картину й начебто б не співвідноситься з миром краси й гармонії, що повинна дарувати осіння природа. Але до описуваного пейзажу поет підходить із різних сторін. Якщо весняні пейзажі були наповнені запалом, що звучить немов на одній тональності, то в осінній картині звукових і барвистих ефектів набагато більше.

Там шелест переміняється тишею лазурі… Мрячна й тиха лазур Над що сумно^-сиротіє землею… І це осіннє зів’янення поступово стосується не тільки природи, але й самої людини.

Він бачить і немов умирає від такої природної краси. Але й у цей момент ліричний герой немов хоче зупинитися й посміхнутися не тільки зів’яненню, але й свого життя. …Рвучкий, холодний ветр порию, Збиток, изнеможенье – і на всім Та лагідна посмішка увяданья… Так за незвичайною принадністю осінньої природи ми розуміємо, що автор приховує свій смуток.

Але не тільки. Можливо, вона підняла в його пам’яті смутні спогади й міркування. Так осінь стає своєрідним символом страждання. І здається, що поет через такі образи показує свій щиросердечний мир, що теж поступово в’яне А причиною подібного наповнення ліричного добутку є зів’янення.

…Що в істоті розумному ми кличемо Божественною соромливістю страданья. У своїх віршах Тютчев прагнув показати всі відтінки життя природи. Вони проявляються не тільки на колірному, звуковому, але й символічному рівні, щаблі міркувань.

Кожний з них додає свій певний штрих у загальний портрет, що так близький ліричному героєві й самому авторові й співзвучний монументальною й чарівною красою природі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життя природи у творчості Ф. И. Тютчева (На прикладі декількох віршів)

Categories: Твори з української літератури

Links