Життя Радищева – подвиг

Великий мислитель уважав, що “щирим сином батьківщини” може вважати себе тільки вільний у своїх думках і вчинках людина: той, хто “прагне завжди до прекрасного, величному, високому”. “Щирий син батьківщини” гречний і шляхетний, але не по походженню. У розумінні автора “Подорожі” шляхетної людини характеризують доброчесні вчинки, одухотворені щирою честю, тобто волелюбністю й народонравием,. служінням своєму народу. Написавши “Подорож з Петербурга в Москву”, Радищев надійшов саме як щирий син батьківщини. Він зробив

подвиг, заступившись за людей, у яких були відняті людські права, у тому числі й право називатися людиною.

Жагуче викриття самодержавства й кріпосництва не могло залишитися непоміченим у державі, де ніякий прояв вільнодумства не залишалося безкарним. Пе міг залишитися безкарним і автор крамольної книги. Радищев все це знав і сам вибрав свою долю. У той час як величезна більшість дворян, сучасників Радищева, жило тільки для себе, задовольняючи свої примхи за рахунок кріпаків і двірських слуг, автор “Подорожі” відкинув затишок і комфорт, особисте благополуччя заради того,- щоб кинути виклик кріпосникам-поміщикам

і самій імператриці. Так само, як через майже сторіччя Н. Г. Чернишевський, Радищев у розквіті сил своїх був насильно відірваний від сім’ї, від суспільства, від літератури, ізольований від політичної боротьби й життя.

Олександр Миколайович Радищев народився 20 (31) серпня 1749 р. у Москві в сім’ї потомственого дворянина, колезького асессора Миколи Опанасовича Радищева. Його мати Текля Степаногна Аргамакова походила із дворян. Олександр був старшим із семи братів. Його дитинство пройшло в Москві й у маєтку батька “Немцово, Калузької губернії, Кузнецовского повіту. У літню пору хлопчик разом з родителями іноді виїжджав у Село Верхнє Аблязово Саратовской губернії, де батько Радищева, багатий поміщик, володів маєтком з 2 тисячами душ кріпаків. У власності Панаса Радищева перебували ще 17 сіл із селянами в різних губерніях Росії. У будинку батьків Сашко не бачив сцен розправи із кріпаками, по чимало чув оповідань про жорстоких сусідів-поміщиках, серед яких йому запам’ятався хтось Зубов: останній кормил своїх кріпаків, як худоба, із загальних корит, а за найменшу провину безжалісно сек.

Про гуманність Радищевих і їхньому співчутті селянам у їхній боротьбі за волю свідчить наступний факт: коли селянська Війна під керівництвом Омеляна Пугачова докотилася до Верхнього Аблязова, старий Радищев озброїв своїх двірських людей, а сам пішов у ліс; своїх же чотирьох дітей Микола Опанасович “роздал по мужиках”. “Мужики так його любили, – розповідає син письменника Павло, – що не видали, а дружини їх мазали маленьким панам особи сажею, боявся, щоб бунтівники не догадалися по білизні й ніжності їхніх осіб, що це не селянські діти, звичайно замарані й неохайні. Жоден з тисячі дуга не подумав донести на нього…”.

У листопаді 1762 р. при сприянні Аргамаковых Олександр був подарований у пажі й смог надійти в придворний навчальний заклад – Пажеський корпус у Петербурзі, Там він подружився з Олексієм Кутузовим, що виділявся серед пажів начитаністю й зразковим поводженням. Обоє юнака були закохані в російську літературу й зачитувалися в цей час творами відомих російських письменників М. В. Ломоносова, А. П. Сумарокова, В. И. Лукина, Ф. А. Эмина, Д. И. Фонвізіна. У будинку Василя Аргамакова, де бував Олександр, збиралися письменники й поети, тут вони читали свої повісті й вірші, гаряче сперечалися, мріючи про тім часі, коли красне письменство покине нарешті стіни аристократичних салонів. У Пажеському корпусі юний Радищев виділявся серед вихованців “успіхами в науках і поводженням”.

Восени 1766 р. у числі дванадцяти кращих учнів він був посланий у Німеччину для завершення утворення. Починаючи з 1767 р., Олександр слухав лекції в Лейпцігському університеті по історії словесності, по філософії. Радищев займався також хімією, медициною, продовжував вивчення латинської, німецької й французької мов. У вільний час російські юнаки збиралися в кімнаті Ушаковых і вели задушевні бесіди.

Випробуванням мужності обернулося для нього зіткнення студентів з майором “Бокумом, призначеним царським урядом “доглядати” за колишніми вихованцями Пажеського корпуса. Жадібний Бокум обкрадав студентів, привласнюючи гроші, що відпускалися урядом на їхній зміст, піддаючи юнаків образам і – принизливим покаранням; Бокум навіть винайшов клітку для покарання студентів, у якій “не стояти, не сидіти на гострих поперечинах прямо не можна”. Молоді люди дали відсіч грубим діям солдафона. На власному прикладі юнак переконався в тім, що грубій силі поліцейської держави може бути й повинна бути протипоставлена сила переконань, духу високообдарованої й високоморальної особистості, що живе ідеалами добра й справедливості. Все подальше життя автора “Подорожі” свідчать про вірність цій клятві. Джерела його життєвого подвигу складаються саме у вірності й проходженні до кінця своїм переконанням, переконанням революціонера.

У грудні 1777 р. через матеріальні утруднення Олександр Миколайович змушений був повернутися на службу. Він був призначений молодшим чиновником, у чині секунд-майора, у Комерц-колегію, де начальником був граф Олександр Романович Воронцов, ліберальний вельможа єкатерининського часу. Будучи з 1780 р. помічником начальника Петербурзької митниці, Радищев уже в чині надвірного радника виявив себе як чесний, непідкупний службовець, для якого інтереси Росії вище всього. Він оголосив нещадну війну контрабандистам і хабарникам, іноземним авантюристам і казнокрадам. Розповідають, що один раз один з купців, бажаючи провести контрабандою дорогі матерії, прийшов до нього в кабінет і виклав пакет з асигнаціями, але був з ганьбою прогнаний. Дружина купця незваною гостею побувала в дружини Радищева й залишила в гостях згорток з дорогими матеріями.

Коли “подарунок” виявився, Радищев наказав слузі наздогнати купчиху й повернути їй згорток. Письменник безбоязно виступав на захист молодших службовців, у тому числі свого товариша по службі доглядача митниці Степана Андрєєва, оклеветанного й засланого потім на каторгу. Пізніше, в “Подорожі з Петербурга в Москву”, у главі “Спаська Полесть” Радищев розповів про грубейшем порушення правил судочинства, маючи на увазі справа митного чиновника Степана Андрєєва. Радищев заслужив репутацію прямої й справедливої людини. Так проявлялася його вірність клятві, даної Федору Ушакову.

Радищев був різнобічною людиною. У вільне від роботи час Олександр Миколайович відвідував дворянські збори й суспільства, Англійський клуб, масонську ложу, бував на балах, знаходив час для літературних занять: багато читав, писав любовні вірші, перекладав на російську мову іноземні Твори, одне йз яких – “Міркування про грецьку історію, або Про причини благоденства й несчастия греків” Габриэля де Маб-Чи – постачив наступною приміткою: “Самодержавство є наипротивнейшее людському єству стан”. Ніхто з його друзів або современникъв не зважився б висловити таку крайню думку. Очевидно, у надрах свідомості великого мислителя кипіла величезна творча робота, а рели геніальні думки, яким призначено було знайти вихід у його революційних творах: оді “Вільність” і “Подорожі з Петербурга в Москву”.

Події Селянської війни 1773-1775 р. зіграли вирішальну роль у політичному вихованні Радищева. Вивчивши весь хід повстання по справжніх документах; поступавшим у штаб генерал-аншефа Я. А. Брюса, автор “Подорожі” визнав закономірну й справедливої ту боротьбу, що самовіддано вели селяни, работные люди, Козаки й солдати проти поміщиків і цариці. Однак письменник зрозумів, що повсталі неминуче були приречені на поразку через свою стихійність і неорганізованість. Повстання Пугачова він розглядав як акт народної помсти гнобителям. “Вони шукали паче веселие помсти, ніж користь струсу уз”, – писав автор “Подорожі” у главі “Хотилов”. Пугачова письменник називав “грубим самозванцем”: республіканцеві Радищеву, затятому супротивникові царату, претил наївний монархізм вождя повсталих селян


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життя Радищева – подвиг

Categories: Нові твори

Links