Життя без змісту на прикладі образа Онєгіна
* Миттєвим холодом облитий,
* Онєгін до юнака поспішає,
* Дивиться, кличе його… дарма:
* Його вуж немає. Младой співак
* Знайшов передчасний кінець!
Тут уже Онєгін не той зарозумілий, вартий вище всіх життєвих вражень, іноді тільки незадоволений сам собою, холодний егоїст. Він жахається від свого безглуздого злочину:
* У тузі серцевих каяттів,
* Рукою стисши пістолет,
* Дивиться на Ленского Євгеній.
* “Ну, що ж? убитий”,- вирішив сусід.
* Убитий!..
* Цим страшним восклицаньем
* Убитий,
* Онєгін із содроганьем
*
Убивство Ленского перевернуло все життя Онєгіна. Він тільки про нього й думає. Він не в змозі залишатися довше жити в тих місцях, де все нагадувало йому про його страшний злочин,
* Де закривавлена тінь
* Йому була щодня…
* Він, як зацькований каяттями совісті, метається по світлу:
* Їм опанувало занепокоєння,
* Полювання до зміни місць
* (Досить болісна властивість,
* Деяких добровільний хрест).Онєгін тепер не може, як колись, проходити по життю, зовсім ігноруючи почуття й переживання людей, з якими він зіштовхується, і думати тільки про себе…
Другим
Пушкін знищив навіть у рукописі всі написані їм вірші про “військові поселення”, тому що не тільки надрукувати це йому не дозволили б, але за Твір таких віршів йому загрожувало б посилання або в’язниця.
Однак деякі сліди змісту цієї знищеної глави залишилися в романі. Ми бачимо, що Онєгін, що повернувся з подорожі, не схожий на колишнього Онєгіна. Він став набагато серйозніше, уважніше до навколишнього. Тепер він здатний переживати найдужчі почуття, що цілком захоплюють і потрясають його душу. І тон оповідання Пушкіна про нього змінюється.
Повернувшись після подорожі, Онєгін знову зустрічається з Тетяною. І тут його, уже навченого ударами долі уважно вдивлятися в людей, цікавитися їхнім внутрішнім життям, вражають високі щиросердечні якості цієї жінки, колись відкинутої їм: її розум, шляхетна й спокійна простота її поводження, її стриманість у вираженні своїх почуттів, її такт і доброзичливість стосовно навколишнім. Онєгін закохується в Тетяну, і сила його почуття така, що він важко занедужує, ледве не вмирає від любові. Прохворівши целую зиму, просидівши безвихідно в себе будинку, Онєгін ранньої навесні, що ще не видужав, їде до Тетяни, щоб хоч побачити її ще раз. “Іде, на мерця схожий”,- і застає Тетяну будинку одну. Тетяна відразу розуміє, у якому важкому стані він перебуває:
* Його хворий, що згас погляд,
* Благаючий вид, німий докір,
* Їй виразно все.
Як далекий цей глибоко й важко переживає своя любов людин від Онєгіна перших розділів роману! Як сильно позначилися на ньому випробувані їм щиросердечні потрясіння! І тут Онєгін терпить остаточний крах своїх надій на особисте щастя: Тетяна рішуче відмовляється з’єднати свою долю з його долею.
* “Я вас люблю (до чого лукавити?),
* Але я іншому віддана;
* Я буду століття йому вірна”.
На цьому закінчується роман. Що трапилося з Онєгіним далі, Пушкін нам не розповідає. Бєлінський у своїй роботі про “Євгенія Онєгіні” пише:
* “Що сталося з Онєгіним потім? Чи воскресила його пристрасть для нового, більше згідного з людським достоїнством страждання? Або вбила вона всі сили душі його, і безвідрадна туга його звернулася в мертву, холодну апатію? – Не знаємо, та й на що нам знати це, коли ми знаємо, що сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця?”
Бєлінський припускає, як бачимо, що любовна катастрофа Онєгіна могла воскресити його душу для нового страждання, “більше згідного з людським достоїнством”. Так Бєлінський, передовий суспільний діяч, борець за щастя народу, називає суспільні, політичні інтереси, які, на його думку, тепер могли захопити Онєгіна. Це страждання вже не особисте, а викликане важким, пригнобленим станом російського народу. Бєлінський, видимо, вважав за можливе, що Онєгін після всіх пережитих їм катастроф міг воскреснути душею, взявши участь у боротьбі за щастя народу, інакше кажучи, примкнувши до революціонерів, декабристам.
Є підстави, як ми бачили, припускати, що Пушкін, коли він думав у своєму романі довести опис життя Онєгіна до самої смерті свого героя, таку саме долю й призначав йому. Повністю розчарувавшись у надіях на особисте щастя, вилікувавши від свого крайнього егоїзму, Онєгін зустрічається з декабристами, приймає разом з ними участь у повстанні й, зрештою гине, засланий на Кавказ. Але всі ці події лежать за межами того роману, що Пушкін нам залишив. Це були тільки його плани, припущення на Майбутнє. У написаному їм романі Онєгін зовсім не декабрист, “сили цієї багатої натури залишилися без додатка” і “життя без змісту”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)