Жарту епохи: Думки тоталітарному режимі

“Добрий жартівник – мертвий жартівник”. Думка тоталітарного режиму часів Сталіна, коли звичайний анекдот з політичним ухилом міг привести до розстрілу, а “жартувати” про владу було проявом невиправдано ризикованої мужності. Зараз подібні жарти звучать на кожному кроці. А що ж було в часи, коли створював талановитий український сатирик Євгеній Дудар? Щось середнє між часом “сталинизм” і сьогодення. Т. е. над радянською дійсністю насміхалися, але дуже обережно й завуалированноо, приховуючи свої гостроти у формі байки або

Казки. Саме так і робив Е. Дудар, кредо якого було “сміх урятує мир”. А сміятися було над чим, тому що в “великому й могутньому совєтском сполучнику” було стільки життєвих парадоксів, що навіть така серйозна наука, як Історія не може ставитися до цих часів без усякої іронії, а відгомони недалекого минулого дотепер є приводом для висміювання більшістю гумористів на пострадянському просторі

Згадати хоча б хрущовську кукурудзу – “царицю полів” або суцільно “дряхнеющий” партійний апарат 80-х років, або нескінченну плутанину із заповненням різноманітних бланків, форм, депеш і т. п.

Останню

ситуацію взяв на озброєння Євгеній Дудар при створенні своєї байки “Лісова казка”. Дія відбувається в лісовому господарстві, що входить у трест і постійно одержує із центра “коштовні вказівки”. Висміюються, у першу чергу, надмірна бюрократія, несамостійність, незацікавленість у результатах роботи господарств і, загалом, неефективна централізована система керування народним господарством ВСССР.

На одному конкретному прикладі мудрий читач бачить всі недоліки такої системи, а точніше те, що цей метод не відповідає не тільки потребам часу, але й здоровому глузду. Чому занепадає господарство? Тому що кожне з ланок є лише пасивними виконавцями без власної думки, і представники всіх органів влади все, що й можуть, так це давати методичні вказівки згідно з абсолютно теоретичними постановами правлячої верхівки. Безініціативність і байдужість працівників на місцях показується вже на початку, коли Ведмідь радісно реве, одержавши депешу із тресту. Таке враження, що всі лише тим і займаються, що сидять і чекають вказівок зверху.

Абсурдній переписці немає ні кінця, ні краю, у цей час ніхто не піклується про ліс, а головне – така ситуація всіх улаштовує. “Те, ну вирубуємо лісочок, другий, кому від цього гірше буде? Країна більша, на всіх вистачить”. Так нещадно знищувалися природні ресурси нашої найбагатшої землі. Це стосувалося не тільки дерев, а й газу, вугілля, руди й т. п.. Неекономність, відсутність усяких рамок в експлуатації навколишнього середовища – характерні риси радянської держави

Ми й дотепер не втратилися “комплексу виконавця” – чекати в моря погоди, а краще сказати, через море хазяїв – наша улюблена позиція, коли доходить до справи. У нашій мові є більше 30 синонімів до слова “чекати”. Тому й керують нашими підприємствами й тримають у руках наші внизу чужоземці, які лише висмоктують із України останні соки. Дехто й дотепер ностальгирует по “чудовому” минулому, не усвідомлюючи, що Корінь наших проблем закладені саме в ньому й, на жаль, засіли, глибоко на ментальному рівні українця, як ті “пеньки”, і, щоб викорчувати їх, знадобиться ще не одне десятиліття. А поки – смійтеся, як заповів нам Євгеній Дудар, тому що дивитися на все це серйозним оком стає усе болючіше й страшнее.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Жарту епохи: Думки тоталітарному режимі