Людина сучасної епохи в драмі Олдингтона “Смерть героя”

Як би не популярні були інші п’єси, жодна не може суперничати з “Гамлетом”, у якому людина сучасної епохи вперше дізнавалася себе й свої проблеми. Це найбільш докладне оповідання про те, що таке взагалі Війна з погляду загубленого покоління, про те, як формується це загублене покоління. Цей добуток відрізняється від творів Ремарка й Хемингуэя своєю масштабністю

Оповідання починається вже в кінці 19 століття, показуючи, що війна це тільки підсумок того що починалося набагато раніше, це підсумок політики, соціального розвитку, підсумок

морального розвитку й деградації. Тому роман має колосальне значення в літературі загубленого покоління, це викривально критичний пафос. З іншого боку, це оповідання про те, як людина втрачає себе на війні. Він простежує свого героя з дитинства до самої його смерті. Ричард Уинтербор виявляється экстремумом, у підсумку війни він розуміє, що життя безглузде не тільки на війні, але й у мирному світі, що нічому не навчився й нічого не зрозумів

Існування його настільки безглуздо, що він кінчає життя самогубством в останній день війни, у перший день перемир’я. Суть світовідчування людини загубленого покоління

це не тільки потрясіння війною, це ще й потрясіння тим, що мир пройшла повз неї. Мирна реальність, у яку вертаються загублені, для них неприйнятна, тому що в цьому світі немає досвіду війни, він їх відриває, вони не можуть увійти в цю реальність. Цей невоєнний мир не знає трагедій цієї війни, він не хоче знати про масштаб великих речей, які вони випробували. Їхнє фронтове братерство не може зрівнятися ні з якими приятельськими відносинами

Війна це трагедія, жах, але виявившись усередині трагедії, людина втрачає можливість брехати, він розкривається, ти знаєш, хто чого коштує. Мирна дійсність не знає ні трагедій, ні перемог, ні щирості. Тобто в загубленого покоління не тільки жах перед війною, але й прихильність до війни. Література загубленого покоління це не тільки література про I світову війну, вона показує, як людина зберігала себе, свідомо втрачаючи своє місце в суспільстві, стаючи загубленим для суспільства. Сюжетно вона може бути кожний. Для людини загубленого покоління головне це збереження себе як особистості, тут не важливі сюжет і час, важлива позиція

Всі автори літератури загубленого покоління стають експериментаторами. Найбільш традиційний у цьому плані Ремарк, але це дуже тонкі психологічні прози, він добирається до найменших рухів людської душі, на цьому зосереджує й відшукує засобу відбиття в словах. Набагато більше экспериментален Олдингтон. У першу світову війну він починав як поет і належав до одному з модерністських плинів впоэзии.

Досвід війни змусив його критично поставитися до модернізму, змусив його говорити про те, що реалістична література людині більше важлива в той момент, тому що вона розглядає соціально-історичні зміни й існування в них людини. Тому його роман “Смерть героя” це роман реалістичний, але це один із кращих в 20-иі роки досвідів використання прийомів модернізму для написання художнього твору. У цього роману є підзаголовок “джаз^-джаз-роман-джаз”, тут проявляється характерне для модернізму злиття всіх пологів мистецтва. Роман написаний за законами джазової композиції. Герой загинув в останній день війни. Питання про те, чи була це фатальна випадковість або свідомий крок самогубства, відкрито сформульований на самому початку, а весь текст роману це спроба відповіді на це питання. Тема нам дана, далі – варіації на неї


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Людина сучасної епохи в драмі Олдингтона “Смерть героя”

Categories: Нові твори

Links