Твердження думки про вплив розуму рівня освіченості на характер головного героя

Кожний читає “Онєгіна” по-своєму, але я гадаю: отут починає складатися трагедія Онєгіна.

“Скажи, що Тетяна?”

Адже Євгеній поїхав знайомитися з Ольгою. Його цікавила Ольга – кохана друга. Чому ж запитує він не про неї, а про її сестру? Чому говорить: “Я вибрав би іншу…” і відразу спохвачується: “Коли б я був, як ти, поет…”

Зустрілися два чоловіки, які можуть дати один одному щастя. Зустрілися – і помітили один одного, і могли б полюбити… Але Онєгін відштовхує від себе цю можливість: він не вірить у любов,

не вірить у щастя, ні в що не вірить, не вміє вірити…

Пушкін знає, що людина може й повинен бути щасливий і приносити щастя іншим. У своєму романі він показує, як нещасливий і гіркий жереб безнадійного егоїста; він сперечається з Байроном, шукає нових шляхів і в житті й у літературі.

На початку четвертого розділу, Пушкін знову вертається до петербурзького життя Онєгіна. Те, що відбудеться зараз між Євгенієм і Тетяною, не випадково, а підготовлено всім попереднім життям Онєгіна. Колись замолоду, тільки-но вступивши у світло, Євгеній був щирий, знав справжні почуття :

Він у першій юності своєї

Був жертвою

бурхливих оман

И неприборканих страстей.

Але роки, прожиті у фальшивому світі, не пройшли даром. “Роптанье вічне душі” змінилося байдужістю й до людей, і до почуттів:

У красунь він вуж не закохувався,

А волочився як-небудь;

Відмовлять – миттю утішався;

Змінять – рад був відпочити.

Щирі захоплення змінилися грою; надії й мрії молодості здалися наївними, незбутніми; прийшло невір’я, а з ним – байдужність до життя:

Так точно байдужий гість

На віст вечірній приїжджає,

Сідає; скінчилася гра:

Він їде знадвору,

Спокійно будинку засипає

И сам не знає поутру,

Куди поїде ввечеру.

Життя – віст, карткова гра; ведеться вона, щоб забрати час – і тільки, щоб якось простягнути дні, “позіхання придушуючи сміхом”; і так Онєгін прожив кращі роки: із шістнадцяти до двадцяти чотирьох років.

От як убив він вісім років,

Утратя життя кращий колір.

Убив! Це не випадкове слово. У Пушкіна не буває випадкових слів. Звичайно, після таких восьми років Євгеній не підготовлений до теперішнього почуття, не вміє зрадитися йому. Цим і пояснюється його трагічне нерозуміння Тетяни. Адже

. . . одержавши посланье Тани,

Онєгін жваво торкнуть був…

… І в сладостный, безгрішний сон

Душою поринув він.

Бути може, чувствий запал стародавній

Їм на мінуту опанував;

Але…

Але… Що ж перешкодило Онєгіну віддатися почуттю? Чому він відсуває, стряхивает із себе “сладостный, безгрішний сон”? Так тому, що сам собі не вірить, тому, що, убиваючи вісім років життя, він і сам не помітив, як убив у собі високе й залишив тільки низинне, а тепер, коли це високе готово воскреснути, – він злякався. Злякався хвилювань любові, потрясінь, страждань, і навіть занадто більших радостей злякався – віддав перевагу холодному спокою… Зрозуміло, собі самому він не хоче зізнатися в цьому й пояснює свої вчинки для самого себе турботою про юній, недосвідченій, щирій Тетяні. Проповідь Онєгіна, на перший погляд, дуже шляхетна. Будь на його місці звичайний світський денді, він не преминув би саме “обдурити… довірливість душі безневинної” , розважитися в сільській глухомані з наївною сільською панянкою – і, розставшись із нею, тільки-но вона йому набридне, приректи її на мучення й лихо… Онєгін не зробив цього – але адже він не звичайний світський денді! Він – ніяк – добрий приятель Пушкіна. Він знає ціну світла і його “важливим забавам”, сам Пушкін любить у ньому “мріям мимовільну відданість” – і от ці мрії готові здійснитися: прекрасна, горда, душевно багата, піднесена дівчина пропонує йому свою любов, а він біжить від її, біжить від своєї мрії. В ім’я чого?

Коли б життя домашнім колом

Я обмежити захотів…

… Те вірно б крім вас однієї

Нареченої не шукав інший…

… Але я не створений для блаженства;

Йому далека душа моя…

Це неправда! Як може людина говорити про себе: “я не створений для блаженства”?! Всі люди створені для щастя, але не всі вміють бути щасливими, – от Онєгін не вміє, боїться. Він

Проговорюється:

Скажу без блискіток мадригальних:

Знайшов мій колишній ідеал,

Я вірно б вас одну обрав

У подруги днів моїх сумних…

Виходить, така дівчина, як Тетяна, була колись ідеалом Онєгіна! Але ідеал цей – “колишній”, Онєгін більше не вірить у нього; пізно, як йому здається, зустрів він Тетяну… Ненавидячи й нехтуючи світло, воно проте заражено його поглядами, його забобонами:

Я, скільки не любив би вас,

Привыкнув, розлюблю негайно;

Почнете плакати: ваші сльози

Не торкнуть серця мого,

А будуть лише бісити його. . .

Чому Онєгін так упевнений, що іншого “сімейного щастя” бути не може? Тому що занадто багато подібних прикладів він бачив у світлі:

Що може бути на світі гірше

Сім’ї, де бідна дружина

Сумує про невартого чоловіка

И вдень і ввечері одна;

Де нудний чоловік, їй ціну знаючи

(Долю однак ж проклинаючи),

Завжди нахмурений, мовчазний,

Сердитий і холодно-ревнивий!

Колись, у ранній юності, Онєгін вірив, імовірно, у можливість високої любові на все життя. Але світло вбило цю віру – і навіть надію на її повернення:

Мріям і рокам немає повернення;

Не обновлю душі моєї…

От вона – головна трагедія Онєгіна: “не обновлю душі моєї”! Звичайно, з його погляду, він правий, він надходить шляхетно: не вірячи в можливість любові, відмовляється від її, так ще й виховує попутно наївну Тетяну.

Уночі, у сні, розвертається в “Євгенію Онєгіні” епізод, що звичайно із працею піддається коментарю. Справді, навіщо усередині цілком реалістичної “енциклопедії російського життя” (В. Бєлінський ) потрібен був такий дивної, так явно й різко випадає з “нормального” оповідання “сон Тетяни”?

Сон цей прочитується й по язичеському, і по християнському символічному словнику, але – неоднаково. З позиції язичества сон, сновидіння – це завжди переміщення в иномирие. У такому змісті для язичества сни не менш реальні, чим повсякденна ява, – скоріше більше, тому що вони обов’язково віщі, пророчі: саме тому, що вони переносять героїв у повышенно значимий простір. За всіма законами язичеської просторової символіки иномирие в сні Тетяни представлено дрімучим лісом, його центр (осередок його сил) – лісовою хатинкою (див. хату Баби Яги), його границя – струмком (ріка як границя двох мирів). “Провідник” Тетяни в це иномирие, ведмідь, – теж традиційний хазяїн лісового царства не тільки в слов’янської, але й у всій індоєвропейській міфології.

Для християнства – у вищому, абсолютному розумінні – немає иномирия зла, немає й людей із цього иномирия зла по-християнському – лише духовна порожнеча, зона відсутності світла й добра, його всесвітня “тінь”. У зла немає й бути не може свого, законного, постійного місця у світобудові: зло корениться у світі духовному, у душі людини. При цьому жодна людина не має “злої душі” (як скаже Пушкін навіть про бабу графині з “Пікової дами”). Але людина може спотворити, зіпсувати природу своєї душі, якщо зробить із її “игралище” страстей і егоїзму


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твердження думки про вплив розуму рівня освіченості на характер головного героя

Categories: Нові твори

Links