Жанрова своєрідність роману Петро Перший Толстого А. Н

Що вмерла як реальність, живе як повчання. В. Гюго По жанрі “Петро Перший” – історичний роман. Автор такого добутку повинен бути одночасно й істориком, і письменником: історик розшукує історичні факти й історичних героїв, письменник створює історичну дійсність. Історія літератури доводить, що історичні романи можуть бути декількох типів Радянський письменник В. С. Пикуль, наприклад, створював романи-історичні хроніки: “Слово й справа” (1974), “Битва залізних канцлерів” (1977), “Фаворит” (1982) і багато хто інші.

Він збирав

величезну кількість документів, спогадів, висловлень історичних діячів або простих сучасників подій і розташовував всю інформаці в такому порядку, який він уважав найкращим для вираження своїх ідей У цьому типі роману все – історична правда й практично відсутній авторський вимисел, але не вистачає психологічної глибини й художньої переконливості. Колись Ю. Н. Тинянов, автор чудових історичних романів “Кюхля” (1925), “Смерть Вазир-Мухтара” (1928), говорив: “Там, де кінчається документ, – я починаю”. Перефразовуючи Тинянова, Пикуль міг би сказати про себе: “Я закінчую писати там, де закінчується документ”. Другий тип історичного роману – добуток, де герої вбрані в костюми певної епохи, де поруч із вигаданими персонажами сусідять історичні особистості, причому головні герої – вигадані, а реальні персонажі ставляться до собитийному тла Яскравим зразком такого типу роману є “Три мушкетери” Олександра Дюма – добуток із захоплюючої, майстерно “закрученою” інтригою. Її вибудовування і є головна мета автора, а прагнення зрозуміти й передати зміст зображуваної епохи стає другорядним завданням.

Справедливості заради варто помітити, що французькі літературознавці знайшли реальний прототип д’артаньяна, але цей, людина в історії Франції осталсятолько завдяки своїм скромним мемуарам. Жартівливо, але вірно ми разив суть таких романів радянський письменник Данило Гранін: “Яке мені справа, чи дотримував історичної правди Олександр Дюма й “Трьох мушкетерах”! І правильно робив, що не дотримував”. До лома типу історичного роману можна віднести добутку М. Н. Загоскина “Юрій Милославський, або Росіяни в 1612 році” (1829), “Рославлев, або Росіяни в 1812 році” (1830). Історичні романи двох названих типів стають цікавими для читачів, якщо вони написані талановитими авторами, такими, як Пикуль або Дюма.

Однак існує третій тип історичного роману – не історична хроніка, не “костюмовані” пригоди, а добуток, що має реальну історичну основу, цікавий сюжет і серйозне, можна сказати філософське, осмислення зображуваної епохи. Авторіу романів третього типу цікавить не тільки відповідність документальному першоджерелу (як у романах першого типу), не тільки історична екзотика, зовнішній колорит місця й часу (як у романах другого типу); їх залучає зв’язок минулого й сьогодення, пізнання сучасного суспільного й приватного життя через осмислення минулого. До подібним до історичних добутків варто віднести роман О. С. Пушкіна “Капітанська дочка”, роман-епопею Л. Н. Толстого “Війна й мир”, роман А. Н. Толстого “Петро Перший”. Для романів третього типу характерне прагнення показати історію через художні образи, а не через історичні факти й костюми, які легко знайти відповідно в історичних документах і на стародавні портретах А. Н. Толстой у процесі підготовчої роботи прочитав величезну кількість історичних матеріалів – документів петровского часу. Письменник зображує як реальних історичних діячів (царівну Софію; її фаворита князя Василя Голіцина; друга й наставника Петра – Франца Лефорта; вискочку й “напівдержавного владаря” – Олександра Меншикова; воєводу й знатного боярина Бориса Петровича Шереметьєва й т. д. ), так і вигаданих героїв (сім’ю Бровкиних, дворянина Василя Волкова, живописця Андрія Голикова й т. д.). Головним героєм Толстої робить Петра – видатного історичного діяча, пануючи-реформатора, повлиявшею па всю наступну історію Росії.

Образ Петра у романі Толстою стає ідейним центром. Всі інші персонажі служать для того, щоб оттенить різні риси характеру пануючи, хоча мають і самостійне значення як люди певного часу Таким чином, у романі створюється саме цікаве, що може бути в історичному романі, – складний портрет видатного історичного діяча на тлі конкретної історичної епохи. Тема роману “Петро Перший” – зображення переломного моменту в історії Росії, епохи, коли цар Петро, за словами О. С. Пушкіна, розгорнув Росію, як величезний корабель, і направив від традиційного (напівазіатського) шляхи розвитку кевропейскому. Безумовно, інтерес Толстого до петровской епохи не випадковий. Письменник сам жив у переломний історичний момент: по суті період революцій, непу й особливо перших радянських п’ятирічок дуже схожий на бурхливе царювання Петра.

Подібність цих епох у тім, що влада “зверху” проводить політичні й економічні реформи, які докорінно змінюють життя держави й народу. У такі історичні періоди з’являються особистості (Петро й Сталін), які самовладно вирішують долі націй. Ідея роману може бути сформульована в такий спосіб: Петро Перший – прогресивний історичний діяч, його особисті якості й енергія, а також величезна праця й жертви народу, що підтримало починання пануючи-реформатора, дозволили Росії в короткий час стати світовою державою.

Інакше кажучи, Толстой виправдує державного діяча, що, нехай навіть варварськими методами, здійснює прогресивні, з погляду історичної перспективи, реформи вобществе. Образ Петра і його діяльність одержали різні оцінки й у російських істориків, і в російських письменників. М. В. Ломоносов, З. М. Соловйов, В. О. Ключевский уважали, що реформи Петра з’явилися благом для Росії. Слов’янофіли й “почвенники” дорікали Петра зате, що він зруйнував неповторний російський національний мир і намагався підрівняти Росію під Європу Тим самим цар наніс Росії непоправна шкода. Товстої, якщо судити по романі, розділяє першу точку зору.

На нього великий вплив зробили робота Пушкіна – матеріали для “Історії Петра Великого” – і знаменитий на початку XX століття роман Д. З. Мережковского “Петро й Олексій” (із трилогії “Христос і Диявол”), Як і Пушкін, Толстой показує великого історичного діяча в рамках його часу, на широкому тлі народного життя. На відміну від Мережковского, Толстой створює суперечливий характер пануючи, не просто зображує реформи, перемоги, розправи Петра, норассказиваетостановленииеголичности, про обставини, які вплинули на характер героя. Петро представлений Толстим у розвитку, показаний у дитинстві, юності, “на початку славних днів” (А. З. Пушкін), однак розвивається не тільки головний герой, але й інші персонажі (кращий друг Алексашка Меншиков, Іван Бровкин, Санька Бровкина, Ганна Монс, Карл XІІ, царівна Софія й т. д.), розвивається й міняється все російське життя. Якось Толстого запитали, що, на його думку, є головним в історичному романі: “…становлення особистості в епосі”, – відповів письменник Епоха Петра описується у романі як би із двох точок зору: по-перше, з погляду сучасників (вона представлена в історичних документах XVІІ століття); по-друге, сточки зору актора (він живе через двісті років після зображуваних подій і тому може оцінити характер і діяльність пануючи більш об’єктивно, ніж росіяни, яким було призначено самим переживати непросту епоху петровских реформ).

Завдяки різним точкам зору у романі створюється складний образ Петра. Автор передає сприйняття головного героя від імені люблячої матері Наталі Кирилівни, серцевого друга Меншикова, порадника й наставника Лефорта, похмурого й нещадного князя-кесаря Ромадановского, “дами серця” Ганни Монс, сестри Софії, дружини Авдотьи, молодих і старих бояр, купців, стрільців, потішних солдатів, іноземців, російських мужиків і бабів. Авторська ж точка зору стає зрозумілої з опису широкої панорами подій, представлених у романі, з переплетення численних оцінок другорядних героїв. Продовжуючи пушкінську традицію, Толстой зображує з витті го героя як людини, що зрозумів, що перетворення Росії потрібні, і не стільки для особистої слави пануючи, скільки для державного, а в остаточному підсумку народного, блага.

Таке розуміння ролі особистості в історії збігається із принципами історичного матеріалізму (марксизму): сила й успіх особистості визначається тим, наскільки правильно й повно вона зрозуміє устремління націй і втілить їх, використовуючи конкретні соціально-економічні умови. У романі Толстої показує, що простий народ розуміє необхідність реформ Петра й у міру сил допомагає йому (сім’я Бровкиних, брати-ковалі Воробйови, коваль Жемов і інші). Толстой не ідеалізує Петра. У романі є сцени, де цар мудро вирішує державні питання (засідання Боярської думи – 1,5,6), де він самозабутньо працює (будівництво флоту у Воронежу – 2, 1, 10), де він весело дуріє (сватовство Саньки Брівки-Ний – 1,5, 22). Одночасно автор описує ситуації, у яких головний герой відчуває панічний страх (боягузлива втеча в Троїце-Сергіїв монастир – 1,4, 16), зображує жорстокі сцени страт (стрілецька страта – 1, 7, 21), катувань (допити прихильників Софії – 1, 4, 21), у яких сам цар бере активну участь.