Жадан Сергій Вікторович Станси для німецько-фашистських загарбників
А.
Лілі Марлен, ти не росла у совку,
Ти взагалі не знаєш, що це таке – совок,
Але батальйони тягнули цю пісню ламку,
Ховаючи в ранцях на застібці і на замку
Між порнографічних листівок трепетний мамин рядок. б.
Війна почалася у червні, а вже восени,
З пантами прогоцавши літню кампанію, в ніч
Відходили “наші”, як ніжно себе вони
Самі й називали, і, мабуть, немає вини
В такій безпідставній любові до малознайомих облич. в.
Така вже була умова, що їх вела уперед,
Така пролетарська сансара, такий православний
Щоб кожен в своїй ойкумені сягнувши зірок і планет,
Знайшовши предмет любові, любив собі цей предмет,
Окрім, звичайно, дебілів і одиноких мужчин. г.
Але ви врешті з’явились – діти германських лісів,
Непосидючі шибайголови рейнських трудящих долин,
І всі міщани раділи появі цих голосів,
За винятком агітатора, котрий вже мирно висів,
І був один, хто не тішився, був взагалі один. г.
Наївна й смішна веремія, як в жодному з інших міст.
Ось ветхий петлюрівець чистить свій слуховий апарат,
Ось збуджені комсомолки до співу виказують хист,
І з братськими хлібом-сіллю
З бантами на вишиванці виходить коляборант. д.
Ви дбали про місто, листівками всіявши брук,
І хай мародеру дрижав його згорблений карк;
Відкрили “Просвіту”, зчиняючи гамір і грюк,
Зібрали до зоопарку вцілілих радянських тварюк,
Хоч на фіг кому потрібен він був – цей ваш зоопарк. е.
Ті піонери-юннати, які вам писали вірша,
Та вчителька мови, котра пускала вас на постій, –
Вони ще сплатять офіру за всіх, хто від них вируша,
Ось вона, діти, слов’янська психоделічна душа –
Знаєш, який буде вжинок, але таки спробуй, посій. є.
Скажіть запальному хлопчині, який промерзав до тла
В зимовій редакції, вірячи, що це іще не кінець,
Коли ви йшли з цього міста, з його води і тепла,
Скажіть, чи крапля сумління хоч раз по тім затекла
До ваших холодних німецько-фашистських сердець? ж.
І навіть можна не знати природи якихось речей,
Але, якщо вже відверто, без соплів і без образ –
Попри усю непруху, попри тугу, ачей,
Невже ви самі не бачили, невже не мали очей,
Що райх ваш – фата моргана, і фюрер ваш – підарас… з.
Адже біль цього міста вже не звести до ладу,
Не стишити цю відразу до всіх, хто його здавав,
Тому і я краще здохну, чи просто так упаду
На площу його свободи – виснажену і руду,
Аніж відійду від коріння його наркотичних трав. и.
Лише нерухоме небо, небо собі згори
Лінзами Богородиці зазира до осель…
Гріються шоколадки у руках дітвори,
Пахне драпом в учительській, дощ заливає двори,
Гелікоптер пролітає, мов мандрівний журавель.
2000 .
(1 votes, average: 5.00 out of 5)