ЗАХІДНА ЄВРОПА Й АЗІЯ В IX – XIII вв
В IX – XI століттях у Західній Європі йшов процес розвитку й зміцнення феодальних відносин. Основними віхами в його становленні було поліпшення знарядь праці, розвиток землеробства й скотарства й, отже, підвищення продуктивності праці, що привело до появи приватної власності. Підсилилася нерівність, виникла експлуатація рядових общинників знаттю. Поступово зложилося два основних класи феодалів і залежних селян. Феодали – власники землі – експлуатували залежних селян. Селянин частина часу працював на себе, у своєму господарстві й своїх
У цей період іде розселення германських племен по території Західної Європи. Так, у результаті успішних завоювань проводиря франків Карла Великого в 800 році
В X – XI століттях у Західній Європі затверджується феодальна роздробленість. Реальну владу королі зберігали тільки в межах своїх володінь. Формально васали короля були зобов’язані нести військову службу, виплачувати йому грошовий внесок при вступі в спадщину, а також підкорятися рішенням короля як верховного арбітра в межфеодальных суперечках. Фактично ж виконання всіх цих обов’язків в IX столітті майже цілком залежало від волі могутніх феодалів. Посилення їхньої влади й привело до феодальних міжусобиць.
Свого розквіту феодальні відносини в Західній Європі досягають в XI – XV століттях. У цей час зміцнює централізована влада в більшості країн, починають утворюватися й зміцнювати національні держави (Англія, Франція, Німеччина й інші). Великі феодали усе більше залежать від короля. Однак влада короля як і раніше не є справді абсолютною. Наступає епоха станово-представницьких монархій. Саме в цей період починається практичне здійснення принципу поділу влади й виникають перші парламенти – станово-представницькі органи, що значно обмежують влада короля. Раніше всього такий парламент-кортесы з’явився в Німеччині (кінець XI – початок XII століття). В 1265 році парламент з’являється в Англії. В XIV столітті парламенти вже були створені в більшості країн Західної Європи.
Ще одного важливого нового складового громадського життя стали політичні партії, які вперше починають формуватися в Італії в XIII столітті.
Паралельно з розвитком політичних процесів ішло розвиток економіки країн Західної Європи.
Головною галуззю економіки було сільське господарство. Характерними його рисами було швидке освоєння нових земель (внутрішня колонізація), переклад селян на грошовий оброк (комутація ренти), і, як наслідок цього – господарська самостійність селян і підвищення продуктивності праці, розвиток товарно-грошових відносин.
Найважливішою рисою цього періоду був також ріст міст і міського населення. Міста з населенням 4 – 5 тисяч жителів уважалися середніми. Були міста більші такі, як Париж, Милан, Флоренція, де проживало до 80 тисяч чоловік.
Із країн Північної Європи для нас найбільший інтерес представляють скандинавські держави. Під скандинавськими країнами маються на увазі насамперед Данія, Швеція, Норвегія. У середні століття вони розвивалися досить своєрідно. Феодалізм зложився тут остаточно тільки з XII – XIII століть. Скандинавські країни, з одного боку, були досить відособлені від країн Європи, а з іншого боку – через набіги піратських дружин, Історія скандинавів тісно переплелася з історією Північної Німеччини, Нідерландів, Англії. Маючи знання морського судноплавства, користуючись відмінним для того часу залізною зброєю, норманны були небезпечними ворогами. Проникаючи на своїх судах в устя французьких рік і в країни, розташовані на берегах Середземномор’я, норманны нещадними грабежами й спустошеннями наганяли жах на населення цих країн. В IX столітті в Західній Європі була складена спеціальна молитва, що починалася словами “Избави нас, Боже, від шаленства норманнов”.
Азіатські народи, що граничили зі слов’янами в IX – XI століттях, жили родовим ладом. Це були войовничі кочові племена. Найбільшу небезпеку для Європи в цей час представляли печеніги й половці. Вони робили часті й спустошливі набіги на російські землі.
У другій половині XII століття на північно-західних границях російського миру влаштувалися німці. В 1200 році в устя Західної Двіни вони заснували місто Ригу. Незабаром тато Інокентій III заснував у Лівонії орден лицарів-мечоносців для скорення прибалтійського населення й обігу його в католицьку віру. Із цього часу новгородські князі, чиї володіння граничили із землями німецьких лицарів, перебували під постійною загрозою поневолення.
В Азії одним з найбільш потужних держав у розглянутий період була Візантія. У Візантійську імперію входили наступні області країни: Балканський півострів, Мала Азія, Сирія, Єгипет. Столиця Візантії – Константинополь – була найбільшим торговим центром, “золотим мостом” між Сходом і Заходом.
Феодальний лад затвердився у Візантії в IX – XI століттях. Сильна імператорська влада збереглася в цій державі із часів Великої Римської імперії.
Відносини Візантії з Руссю носили мінливий характер. Найбільше вороже Візантія ставилася до Болгарії, що завоювала в XI столітті.
Цит. по: Євразія в середині 1 тисячоріччя нашої ери // Історія Росії З найдавніших часів до 1917 року: Навчальний Посібник /Під Ред. В. Ю. Халтурина. Іваново, 2003. С. 13 -16.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)