Росія і Європа

Закони історичного розвитку, що випливають із Угруповання його явища по культурно-історичним типу.

Закон 1. Усяке плем’я або сімейство народів, характеризуемое окремою мовою або группою мов, досить близьких між собою для того, щоб спорідненість їх відчувалося безпосередньо, без глибоких філологічних вишукувань,- становить самобутній культурно-історичний тип, якщо воно взагалі по своїх духовних задатках здатно до історичного розвитку й вийшло вже з дитинства.

Закон 2. Щоб цивілізація, властива самобутньому культурно-історичному

типу, могла зародитися й розвиватися, необхідно, щоб народи, до нього приналежні, користувалися политическою незалежністю.

Закон 3. Початку цивілізації одного культурно-історичного типу не передаються народам іншого типу. Кожний тип виробляє її для себе при більшому або меншому впливі далеких, йому попередніх або сучасних цивілізацій.

Закон 4. Цивілізація, властива кожному культурно-історичному типу, тоді тільки досягає повноти, розмаїтості й багатства, коли різноманітні етнографічні елементи, його складові,- коли вони, не будучи поглинені одним політичним цілим, користуючись незалежністю, становлять федерацію

або політичну систему держав.

Закон 5. Хід розвитку культурно-історичних типів усього ближче вподібнюється тим багаторічним одноплодовим рослинам, у яких період росту буває невиразно тривалий, але період цвітіння й плодоносіння – відносно короткий і виснажує раз і назавжди їхню життєву силу.

Початку, що лежать у народі одного культурно-історичного типу (які при самобутньому розвитку повинні принести самі багаті плоди), можуть бути перекручені, знищені, але не можуть бути замінені іншими початками, що становлять приналежність іншого культурно-історичного типу, інакше як зі знищенням самого народу, тобто зі зверненням його із самостійного історичного діяча в етнографічний матеріал, що має ввійти до складу нових народностей, що утвориться.

Загальний висновок, зроблений на підставі угруповання історичних явищ по культурно-історичних типах, говорить нам, що цивілізація, тобто розкриття початків, що лежать в особливостях духовної природи народів, що становлять культурно-історичний тип під впливом своєрідних зовнішніх умов, яким вони піддаються протягом свого життя, тим різноманітніше й богаче, чим різноманітніше, независимее складові елементи. Самі богатые, самі повні цивілізації з усіх досі на землі існуючих належать, звичайно, мирам Грецькому і Європейському.

Період цивілізації кожного культурно-історичного типу порівняно короткий, виснажує сили його й удруге не вертається. Під періодом цивілізації я розумію час, протягом якого народи, що становлять тип, вийшовши з несвідомої чисто етнографічної форми побуту (що, властиво, повинне б відповідати так званій древній історії), створивши, зміцнивши й відгородивши своє зовнішнє існування як самобутніх політичних одиниць (що, властиво, становить зміст усякої середньої історії), проявляють переважно свою духовну діяльність у всіх напрямках, для яких є застави в їхній духовній природі, не тільки відносно науки й мистецтва, але й у практичному здійсненні своїх ідеалів правди, волі, суспільного благоустрою й особистого добробуту. Кінчається ж цей період часом, коли в народах висохне творча діяльність: вони або заспокоюються на досягнутому ними, уважаючи завіт старовини вічним ідеалом для майбутнього, і старіють в апатії самовдоволення, або досягають нерозв’язних, з їхнього погляду, протиріч, що доводять, що їхній ідеал був неповний, однобічний, помилковий або, що несприятливої зовнішньої обставини відхилили його розвиток від прямого шляху – у цьому випадку наступає розчарування й народи впадають в апатію розпачу.

Цит. по: Пономарів М. В.., Смирнова С. Ю. Нова й новітня Історія країн Європи й Америки: Практичний Посібник. В 3 Ч. – Ч. 1. М., 2001. С. 65-66


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Росія і Європа

Categories: Нові твори

Links