ЗАСУДЖЕННЯ ВІЙНИ В КІНОПОВІСТІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА “УКРАЇНА В ОГНІ”
ЗАСУДЖЕННЯ ВІЙНИ В КІНОПОВІСТІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА “УКРАЇНА В ОГНІ”
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
I. Трагічні сторінки української історії XX ст.
II. Відтворення трагічних сторінок української історії XX ст. у кіноповісті О. Довженка “Україна в огні”.
III. “Війна буде повторюватися до тих пір, поки питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою” (Анрі Барбюс).
Варіант 2
I. Історія створення кіноповісті О. Довженка “Україна в огні”.
II. Козацькому роду нема переводу.
III. “На
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Мабуть би, зустріч із живим Мікеланджело не справила враження більшого, ніж те, що зосталося після зустрічі з ним, автором “Землі” й “Арсеналу”. Великість. Крилатість. Могуття духу.
О. Гончар
Оружжя все більшає в розмірах, а люди щодалі меншають…
О. Гончар
Такого поетичного, глибинно-філософського, пісенно-думного майстра не могла народити інша земля.
М. Шудря
Нашому народові байдуже, чи він український, чи неукраїнський. А все через те, що в нас той, хто любить свій народ,
О. Довженко
Масштаби Довженкового мислення були неосяжні. Але був один центр, навколо якого обертались усі створені Довженком образи і картини. Це боротьба людини за гармонійне, прекрасне, розумне, одухотворене життя, боротьба людини за щастя людства.
М. Рильський
В людських сердець незаймані глибини своїм він серцем глибоко проник – співець краси, природи і людини, душі людської дивний чарівник.
І. Гончаренко
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Критика Сталіна на адресу кіноповісті О. Довженка “Україна в огні”:
“Довженко предпослал своей киноповести небольшое, но весьма показательное предисловие… Нетрудно видеть, с какой целью написано это предисловие. Как видно, Довженко прекрасно понимает, что в его киноповести с политической точки зрения далеко не все благополучно… Довженко выступает здесь против классовой борьбы. Он пытается опорочить политику и всю практическую деятельность партии по ликвидации кулачества как класса. Довженко позволяет себе глумиться над такими священными для каждого коммуниста и подлинно советского человека понятиями, как классовая борьба против эксплуататоров и чистота линии партии.
…Довженко осмеливается, далее, критиковать политику и практические мероприятия большевистской партии и Советского правительства, направленные на подготовку советского народа, Красной Армии и нашего государства к нынешней войне.
…В своей киноповести Довженко критикует политику партии в области колхозного строительства. Он изображает дело так, будто бы колхозный строй убил в людях человеческое достоинство и чувство национальной гордости, ослабил силу и стойкость советского народа.
…Довженко в своей киноповести клевещет на украйнский народ. В самом деле, с давних пор известно, и об этом, между прочим, говорит вся русская и украинская литература, насколько-чист, поэтичен и благороден характер украинской девушки. А как изобразил Довженко украинскую девушку?… Где Довженко видел на Украине таких девушек? Разве неясно, что это оголтелая клевета на украинский народ, на украинских женщин.
…националистическая идеология Довженко рассчитана на ослабление наших сил, на разоружение советских людей, а ленинизм, то есть идеология большевиков, которую позволяет себе критиковать Довженко, рассчитана на дальнейшее упрочение наших позиций в борьбе с врагом, на нашу победу над злейшим врагом всех народов Советского Союза – немецкими империалистами”.
ЦИТАТИ З ТЕКСТУ
Полковник фон Краузе визначає головну проблему українського народу – відсутність єдності й злагоди: “…ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту.., вони не вивчають історії.., вони живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова “нація” остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників… От ключ до скриньки, де схована їхня загибель. Нам ні для чого знищувати їх усіх. Ти знаєш, якщо ми з тобою будемо розумні, вони самі знищать один одного”.
Мирне населення після звільнення: “З темних льохів, з брудних ям, із-під зруйнованих печищ вилізали землистого кольору, чорні, погано одягнені люди. Довго сиділи вони в льохах, в землі, довго жили по той бік дозволеного людськими законами. Багато бачили вони такого забороненого для людських очей, що не забудуть і потомки в віках. Якесь невимовне тавро жаху й скорбот і того, що лежить за межами обурення і відчаю, упало на них, закарбувалось і довго-довго не зникне вже, як прокляття долі, до самої їх смерті.
Багато благородної праці, багато ласки, добра і доброї згоди треба збагнути, знайти і принести в життя, щоб загоїти якось душевні каліцтва і рани людські”.
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Кіноповість – оригінальний жанр, що сформувався на початку XX ст. Поєднує в собі риси кіносценарію (фрагментарність, монтажна композиція, лаконізм діалогів, динамічність сюжету) та ознаки повісті (епічний принцип зображення життя, яскраві картини, авторські відступи).
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
“Мова його швидка, енергійна, фрази міцні, часто афористичні, слухаємо і, як живі, виростають з його розповідей колоритні образи українських тіток-переселенок, що, потрапивши в тайгу, боялися більше ізюбрів (“вони рогаті, як чорти”), аніж тигрів, які корів у них крали.
– За тиграми ті тітки з коромислами ганялись, – усміхаючись, каже Довженко…
З коромислами на тигрів – деталь, що так і проситься в кінокадр, гумором і колоритністю передаючи предмет постійного Довженкового захоплення: міцний і цільний народний характер”.
О. Гончар
“Україна в огні” – “це вершинне досягнення української літератури про минулу війну, про національну катастрофу України, спричинену і тією війною, і наругою над українським народом усіма колоніальними режимами”.
М. Наєнко
“Україна в огні” – складний поліфонічний твір, але в ньому можна виділити кілька провідних тем: зображення відступу радянських військ у перші місяці війни, життя українського народу в тяжкі окупаційні роки, визволення від фашистського ярма. У центрі уваги письменника – Україна, кривава, розбита, зруйнована, обездолена. Правдиво і чесно змальовуючи війну, О. Довженко роздумує над вічними проблемами життя і смерті, любові і ненависті, зради і вірності, осмислює їх і конкретно, й узагальнено, в історичній перспективі”.
Н. Бернадська
“О. Довженко діалектично осмислює саму війну, полемізує з однобічними й поверховими поглядами на неї. Митець бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти й кари, але він бачить також і тяжкі трагедії народу, зранюючий моральний вплив війни на людину, бо “людина народжена для радості, праці, для братства”.
В. Дончик
“Він зрозумів, що сценарист не дотримувався у своєму творі класової, марксистсько-ленінської методології, що його більш цікавили основні лінії довоєнної політики комуністичної партії та радянського уряду на Україні, показ подій у світлі нових, відкритих війною обставин. На думку вождя, у кінотворі не було жодного позитивного персонажа, всі – негідники й мерзотники, а образи комуністів, радянських працівників і воєначальників – надміру заземлені, схематичні. Це люди сухі, черстві, людиноненависники, позбавлені теплих людських почуттів, до того ж усі герої – лише українці, водночас же ані словом не сказано про класових ворогів вихідців із цього народу. Чому ви не вивели жодного українського “націоналіста”? Бо самі хворієте на націоналізм”.
М. Шудря
ПРИКЛАД ТВОРУ
“Отакий ми народ, що нас нищили голодом, мільйонами вивозили в концтабори, розстрілювали в казематах, змушували продавати один одного, готували з нас яничарів, а ми й сьогодні віримо – вона, можливо, суверенна, демократична Українська держава”, – так писав про український народ відомий історик В. Яворівський, прагнучи осмислити українську історію, проблеми державотворення.
Дійсно, парадоксальним е той факт, що нація, існування якої заперечувалося голосно ідеологами сусідніх імперій протягом довгого часу, продовжує своє існування і дотепер. У книзі історії українців дуже багато сторінок, позначених трагедією, сльозами й кров’ю простих людей. Але дуже часто ці сторінки вилучалися уважними й суворими цензорами, щоб нащадки й не здогадувалися, хто був справжнім катом їх батьків і дідів. А літописці, справжні майстри й патріоти, нещадно цькувалися, а то й фізично нищилися. Напевно, ніде більше в світі не існує такого поняття, як “розстріляне відродження” на означення цілого мистецького покоління.
О. Довженко пощастило, бо його заслуги в кінематографі ідейні вожді цінували. З іншого боку, творча натура митця прагнула визволення з ідеологічних кайданів. Він бачив правду життя, іноді страшну, іноді потворну. Переживання виривалися зі змученого серця. Митець прагнув показати цю правду народу. Так з’явилася на світ безкомпромісна й правдива кіноповість “Україна в огні”, у якій письменник аналізував події Другої світової війни.
З моменту оприлюднення повість потрапила під обстріл радянської партійної й ідейно налаштованої літературної верхівки. На засіданні Політбюро ДК ВІШ(б) з порядком денним “Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті О. Довженка “Україна в огні”, що відбулося 31 січня 1944 року, О. Довженка звинуватили у відвертому націоналізмові. Висновок звучав як вирок не тільки кіноповісті, а й усім можливим спробам письменників відійти від єдиної “правильної” партійної лінії: “”Україна в огні” – платформа вузького, обмеженого українського націоналізму. Ворожого ленінізмові, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й усього радянського народу”. Цього удару долі письменник не міг витримати, про що й писав у своєму щоденнику: “мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене…Моє серце не витримало тягаря неправди й зла”.
За що ж отримав догану від партійного керівництва О. Довженко? Які відверто національні ідеї він пропагував у своєму творі? Ознайомлення із текстом кіноповісті дозволяє зробити висновки про те, що в радянській державі патріотичні почуття, біль і переживання за долю своєї батьківщини вважалися злочином. О. Довженко любить свій народ, а тому не може залишатися байдужим, коли його рідна земля сплюндрована й понівечена німецьким чоботом. Письменник прагне віднайти відповідь на питання, яке турбує весь народ: чому за короткий проміжок часу фашистські окупанти захопили значну частину України?
Сьогодні, коли стали відомими широкому загалу засекречені колись історичні документи, відповідь на це питання не може не вразити. Аналізуючи події війни, письменник відходить від ідеологічно правильного тлумачення тих подій за схемою “ворог” – “герой”, “батько” (Сталін) – “матір” (Батьківщина). Найвищою духовною цінністю для нього є Україна. Це батьківська земля, духовна вітчизна. Невипадково Людвиг згадує слова батька: “Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова “нація” остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників…”
Наступний ціннісний орієнтир Довженка – родина. Усі події війни зображені у творі крізь призму долі однієї української родини, батьком якої виступає мудрий Лаврін Запорожець. Ім’я героя вказує на взаєпомов’язаність визначених письменником життєвих орієнтирів. Запорожець – це прозора вказівка на національну приналежність. Отже, війна спричинює розпад та загибель роду, а значить, і всієї нації. Ця авторська позиція виражена словами Лавріна Запорожця: “Що смерть моя і смерть моїх дітей? І що мої мізерні муки, коли зникають в небуття тисячі наших людей. Гинуть родини, гинуть роди без числа і краю…”.
Родина Запорожців на дорогах війни у складних протистояннях з власного долею виступає тим духовним центром, довкола якого розгортаються всі сюжетні лінії. Родинні цінності постають рівнозначними державним вартостям, і ця настанова явно не сподобалась Сталіну.
Високо оцінюючи творчість О. Довженка, Олесь Гончар зазначав, що він один із тих великих художників, які “ідуть до людства як повпреди своїх народів, як речники їхніх дум і устремлінь. Через особу художника народ виповідає світові себе, своє найзаповітніше”.
Саме з такою місією входить в царину світової культури Олександр Довженко, саме так сприймається на всіх континентах його високо людяна, гуманістична творчість. У кіноповісті “Україна в огні” письменник відтворює вражаючу трагедію українського народу. Він прагнув показати ту правду, яку бачив своїми власними очима, перебуваючи на фронті з журналістською місією – побачити, проаналізувати й донести свої думки до інших. Проте за правду, відтворену в кіноповісті “Україна в огні”, отримав лише догану від вождя, а значить, – від усіх тих, для кого слово Сталіна було важливішим, ніж споконвічні моральні цінності. Довженко відчував себе відступником у суспільстві, а цей удар витримують не всі митці.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)