Загул Дмитро Юрійович На селі
І
Лежать покошені, порожні
Поля безлюдні вдалині, –
Ховаю погляди тривожні,
Бо тут невесело мені.
Бо думку давить і стискає
Вороже небо в вишині,
А в грудях тане щось і тає,
Мов грудка воску на вогні. II
Такі ж убогі ви і прості,
Сумні, покошені поля!
Чого ж до вас прибула в гості
Душа зажурена моя?
Давно вже ниточка порвалась,
Та, що єднала нас колись,
І гуркіт міст, і крик, і галас
В мою мелодію влились.
Мені чужий ваш дикий спокій,
Безмежна просторінь – чужа, –
Бо покохав
Де тоне камінцем душа.
Бо на дахах і щоглах міста
Я серце розіп’яв своє,
А ваша ніч – нудьга зловісна –
Мені заснути не дає.
Якесь шемрання невиразне
З села до серця доліта…
Щодня, як заграва погасне,
Я – безпритульний сирота. ІІІ
Яка глибока тиша скрізь!
Не шелестить достигле поле;
На свіжозрошений покіс
Летять метелики і бджоли.
Єдиний невідомий птах
Вгорі крилом повітря крає,
Мій погляд блудить по степах,
І думка губиться в безкраї.
А лінь повільна налягла
На всіх, на все, мов сон глибокий,
Давно відвик я від
Чужий мені цей дикий спокій.
Бо ні трамвай, ані авто
Повітря рухом не сколише.
І не зворушить тут ніхто
Лінивої глухої тиші.
Хіба рогатий чорний жук
Крильцем торкнеться до бадилля, –
Тоді глухий і низький звук
Згадає шум автомобіля.
Глухої ж ночі надворі
Згадаю світло електричне,
Коли засвітять ліхтарі
Гнилі тваринки фосфоричні.
Дивлюсь на довгий, голий шлях –
Куди ж то тягнеться він далі?
Коли б Вергілій у руках,
Читав би римські пасторалі.
Такий нестерпний довгий нуд!
Куди подітись од безділля?
Пішов би по книжки в сельбуд –
Та ба! сьогодні не неділя.
1926.
Схожі твори:
- Загул Дмитро Юрійович Два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далекі країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім –...
- Загул Дмитро Юрійович “Порозпліталися гірлянди…” І Порозпліталися гірлянди Білих лілій і білих бігоній, – Буйно розвились червоні троянди, Засміявся мак червоний. Вихром півночі війну, Піду всесвітом цілим – Я об’являю війну Білим лілеям, бігоніям білим! Янголом помсти понад степами Порозсипано квіти червоні… Годі нам бути рабами! Кулаками долоні! Треба пірвати ті вінки З білих лілій...
- Загул Дмитро Юрійович Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія...
- Загул Дмитро Юрійович Далекі заклики (Фрагменти) Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Дивлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі, Летять, мов ті лелеки Мов легкі журавлі....
- Дмитро Юрійович Загул Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і нецікавим, вкрай декадентським...
- Загул Дмитро Юрійович Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оливом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чогось – за чим, Не наздогониш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про...
- Загул Дмитро Юрійович Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчизно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе вернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені. Що ти осьде,...
- Загул Дмитро Юрійович Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’ятний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по...
- Загул Дмитро Юрійович Згадка І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, – Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки витрачено сили. Щоб перебитися якось! Чекай спокійної...
- Загул Дмитро Юрійович Бабине літо Упали приморозки ранні На молоду озимину… Берези в білому убранні Гудуть мелодію сумну. В ці дні, задумливо-багряні, Я свого серця не збагну. Снується біле павутиння; Тоненька нитка павука. Струна настроєна осіння, Така струнка та нетривка, Чиясь рука – прозоро-синя Щодня розмотує клубка. Там, де пройшли серпи та коси Що оголили...
- Загул Дмитро Юрійович Дифірамб пісні Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів. Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч. Хто...
- Загул Дмитро Юрійович Осінній мотив І знов я стою У пожовклім гаю. Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться і падає, Крутиться і падає… В душу мою. І щомить моє серце щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя, А серце тремтить, Воно б’ється і...
- Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до...
- Де б я волів жити – в місті чи в селі Питання, де жити, в місті чи в селі, несподівано виявилося для мене досить непростим. Я ніколи над цим не замислювався, просто жив собі з народження в місті, і все. Отже, мені видалося цікавим поміркувати над цим. Я звик до великого міста, де вирує життя, навіть уночі шумно і люди завжди...
- Наша честь – вона найголовніша у селі! (духовні орієнтири в повісті Ольги Кобилянської “Земля”) “…Наша честь – вона найголовніша у селі!” (духовні орієнтири в повісті Ольги Кобилянської “Земля”) 1901 року Ольга Кобилянська завершує роботу над повістю, яку назвала влучно – “Земля”, що стала вершиною творчості письменниці. У ній гармонійно переплелося суспільне й особисте, вічні проблеми любові й страждання, добра і зла. Відчуваєш, з якою...
- Шукаю Дикого Ангела у своєму селі, на своїй вулиці (за однойменною п’єсою О. Коломійця) Із чого починається будь-який організм? З маленької клітинки. А з чого починається велика держава? З міцної сім’ї, в якій дотримуються простих, але мудрих законів, добробут якої здобуто сумлінною працею, любов і щастя в якій є обов’язковими. Саме таку модель ідеальної сім’ї створив у драматичній п’єсі “Дикий Ангел” О. Коломієць. У...
- Джордж Гордон Байрон Мазепа (Переклад Д. Загул) Джордж Байрон Мазепа Поема З англійської Джордж-Ноель Байрон І. В жахливий день біля Полтави Од шведів щастя утекло. Навкруг порубане, криваве Все військо Кардове лягло, Військова міць, воєнна слава. Така ж, як ми, її раби, – Майнула до царя, лукава, І врятувався мур Москви. – До того пам’ятного року, До...
- Влітку в селі (твір-розповідь) Цього літа я відпочивав у двоюрідного брата Сергія в селі Шляхове. Я думав, що цілими днями буду пропадати на ставку, збирати гриби після дощу, а може, і в нічному колись удасться побувати. Брат розповідав мені, як цікаво пасти коней уночі. Це і є нічне. Власне, так воно й було спочатку:...
- Соціальний конфлікт у селі в період колективізації (за романом Б. Можаєва “Мужики і баби”) У романі-хроніці “Мужики і баби” Борис Можаєв показує, як порушується звичний уклад життя села, який щойно розпочинає розвиватися завдяки непу, з початком кампанії масового створення колгоспів. Дія роману припадає на кінець 1929, – початок 1930 року, тобто на найбільш гострий період розкуркулення та суцільної колективізації. Письменник показує, як ці події...
- ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (1814 – 1841) ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (Лермонтов, Михаил Юрьевич – з 2 на 3.10.1814, Москва – 15.07. 1841, П’ятигорськ) – російський письменник. Син армійського капітана Ю. Лермонтова та М. Лермонтової (у дівоцтві Арсеньєвої), єдиної спадкоємиці значного статку своєї матері, Єлизавети, котра належала до багатого та впливового роду Столипіних. Шлюб, узятий...