Загул Дмитро Юрійович Дифірамб водоспаду
(За І. Голем)
Води і люди!
Ви вічний, могутній рух!
Нестримні діти природи,
Спонука спонук.
Ви – дух!
Ви – сила!
Води і люди.
Ні гори, ні скелі –
Не стримають ваших
Стромих доріг,
Не вдержать
Навальний ваш біг –
Ні простори пустелі,
Ні примари богів угорі,
На хмарній небесній стелі.
Не вдержаться гори,
Де ваша сила пройде –
Звузяться сині простори.
Бог упаде, –
А рух ваш не згасне ніколи,
Ніколи!.
Ніде!.
Перед променем вашим –
Кришиться криця,
Перед поглядом вашим –
Зникає запона тисячоліть, –
Перед голосом вашим –
Мовчання смерті стоїть, –
Розкрите – одверте.
О водоспаде,
Танцюристе перлистий!
Зі свого стрімкого
Водяного стовбура
На твердому пні
Ти вічно цвітеш свій танок
До сухої землі.
Мільйонами струнних гілок –
Міріадами перлів-квіток.
Оддаєшся траві,
Кропиві отруйній
Над рівчаками доріг,
Гониш стрункі водограї
Соковито-зелених пальм догори.
Мерзне дрібна незабудка
В холодній твоїй росі,
А сіра маслина –
Дерево Сходу
Мідяними помпами-смоками
Висисає твій сік,
Вічний коханку землі.
Отже ж, і я, –
Я, твій безсмертний коханець,
Люба земле моя –
Розіллюся потопою-зливою
На просторах твоїх
І нестримною повіддю
Людство заллю.
Донизу!
До низу з верхів самоти!
Додолу!
Додолу лети,
Буйний Дунаю!
Шумом кохання
В долах розтану.
На скелях високих
Оком своїм
Глибінь долин я зміряю.
Розженусь, розбіжусь –
І в море голів увіллюсь,
Де злидні,
Де горе нужденних.
До темних проваллів
Поборених, зморених,
Закутих, пригноблених,
До сірих пустель,
До безодень безплодних,
До безкраїх степів-бідняків,
До задимлених гаваней вигнанців –
Скрізь розіллюсь,
Зіллюся з морем
Зітхань і сліз.
Униз! Униз!
До скам’янілого глибу,
В засохлу скибу,
Водоспаде, спустись!
Мусиш слухатись
Вічного трибу:
Униз! Униз!
Хто роздаровує силу свою,
Непомітно стає багачем.
Каскадами вуст,
Джерелами очей
Дарунки свої розіллю –
Я велику любов
Уночі роздаю.
Беріть мою силу!
Беріть її!
Дарую, що маю, –
Свою любов!
Буду розтрачуватись до краю,
Знову і знову,
Бо знаю я:
Невичерпні глетчери землі,
Невичерпні джерела серця!
Схожі твори:
- Загул Дмитро Юрійович Дифірамб пісні Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів. Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч. Хто...
- Загул Дмитро Юрійович Далекі заклики (Фрагменти) Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Дивлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі, Летять, мов ті лелеки Мов легкі журавлі....
- Загул Дмитро Юрійович Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчизно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе вернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені. Що ти осьде,...
- Загул Дмитро Юрійович Два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далекі країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім –...
- Загул Дмитро Юрійович Згадка І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, – Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки витрачено сили. Щоб перебитися якось! Чекай спокійної...
- Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до...
- Загул Дмитро Юрійович Бабине літо Упали приморозки ранні На молоду озимину… Берези в білому убранні Гудуть мелодію сумну. В ці дні, задумливо-багряні, Я свого серця не збагну. Снується біле павутиння; Тоненька нитка павука. Струна настроєна осіння, Така струнка та нетривка, Чиясь рука – прозоро-синя Щодня розмотує клубка. Там, де пройшли серпи та коси Що оголили...
- Загул Дмитро Юрійович Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оливом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чогось – за чим, Не наздогониш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про...
- Загул Дмитро Юрійович На селі І Лежать покошені, порожні Поля безлюдні вдалині, – Ховаю погляди тривожні, Бо тут невесело мені. Бо думку давить і стискає Вороже небо в вишині, А в грудях тане щось і тає, Мов грудка воску на вогні. II Такі ж убогі ви і прості, Сумні, покошені поля! Чого ж до вас...
- Загул Дмитро Юрійович Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія...
- Загул Дмитро Юрійович Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’ятний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по...
- Дмитро Юрійович Загул Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і нецікавим, вкрай декадентським...
- Загул Дмитро Юрійович “Порозпліталися гірлянди…” І Порозпліталися гірлянди Білих лілій і білих бігоній, – Буйно розвились червоні троянди, Засміявся мак червоний. Вихром півночі війну, Піду всесвітом цілим – Я об’являю війну Білим лілеям, бігоніям білим! Янголом помсти понад степами Порозсипано квіти червоні… Годі нам бути рабами! Кулаками долоні! Треба пірвати ті вінки З білих лілій...
- Загул Дмитро Юрійович Осінній мотив І знов я стою У пожовклім гаю. Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться і падає, Крутиться і падає… В душу мою. І щомить моє серце щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя, А серце тремтить, Воно б’ється і...
- Джордж Гордон Байрон Мазепа (Переклад Д. Загул) Джордж Байрон Мазепа Поема З англійської Джордж-Ноель Байрон І. В жахливий день біля Полтави Од шведів щастя утекло. Навкруг порубане, криваве Все військо Кардове лягло, Військова міць, воєнна слава. Така ж, як ми, її раби, – Майнула до царя, лукава, І врятувався мур Москви. – До того пам’ятного року, До...
- Інтимна лірика Дмитра Павличка ДМИТРО ПАВЛИЧКО ДМИТРО ПАВЛИЧКО Інтимна лірика Дмитра Павличка В українську новітню поезію Дмитро Павличко ввійшов як продовжувач традицій інтимної лірики В. Сосюри, перейнятої суспільними мотивами, громадянським звучанням. Інтимна лірика – це насамперед любов у всіх її проявах: від ніжної, вдячної любові до матері, безмежної відданості Батьківщині до трепетного кохання до найкрасивішої у...
- Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови – за поезією “О рідне слово, хто без тебе я?” – ІV варіант ДМИТРО ПАВЛИЧКО ДМИТРО ПАВЛИЧКО Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови (за поезією “О рідне слово, хто без тебе я?”) ІV варіант Хто голодував, той ніколи не викине в сміття шматок хліба. Хто пройшов пекло війни, не буде співати гімнів кривавому богу Аресу. Кому затикали рота, відбираючи останній скарб, рідну мову, ніколи...
- ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (1814 – 1841) ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (Лермонтов, Михаил Юрьевич – з 2 на 3.10.1814, Москва – 15.07. 1841, П’ятигорськ) – російський письменник. Син армійського капітана Ю. Лермонтова та М. Лермонтової (у дівоцтві Арсеньєвої), єдиної спадкоємиці значного статку своєї матері, Єлизавети, котра належала до багатого та впливового роду Столипіних. Шлюб, узятий...
- Павличко Дмитро Васильович ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Павличко Дмитро Васильович (нар. 1929 р.) Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 р. у с. Стопчатів Яблунівського району на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині. Спочатку навчався в польській школі с. Яблунева, потім у Коломийській гімназії та радянській десятирічці. У 1948 р. він вступив до Львівського університету,...
- Марко Черемшина – Іван Юрійович Семанюк Марко Черемшина (Іван Юрійович Семанюк) народився 13 червня 1874 року в селі Кобаки, Косівського району, на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в селянській родині. Навчаючись у гімназії, у старших класах Марко Черемшина розпочав свою літературну діяльність. Влітку 1895 року він написав драму “Несамовиті” і надіслав її на конкурс, оголошений львівським журналом “Зоря”....