ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ст. РЕАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
ЧАСТИНА ПЕРША З літератури реалізму
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ст. РЕАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
У XIX ст. в Європі та США була створена напрочуд розмаїта література, яка значно збагатила духовну й художню культуру людства. Основними її напрямами чи, точніше, системами художньої творчості були романтизм і реалізм.
Літературу романтизму ви вивчали в 9-му класі, а відтак маєте нагоду детально ознайомитися з літературою реалізму.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА ДОВІДКА
Реалізм – літературно-художній напрям, який остаточно
З реалізмом ХІХ ст. пов’язані імена Стендаля, О. де Бальзака, П. Меріме, Г. Флобера, В. Теккерея, Ш. Бронте, Ч. Діккенса, І. Гончарова, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, А. Чехова, М. Некрасова, Т. Фонтане, Марка Твена та інших письменників.
Передусім слід визначити розташування реалізму й романтизму в часі та встановити співвідношення між ними. Було б великим спрощенням вважати, що романтизм припадає лише на першу половину XIX ст., а реалізм – на другу й вони обмежуються жорсткими часовими рамками. Насправді романтизм у літературі продовжував розвиватися і в другій половині століття, пізніше трансформуючись у неоромантизм, а розвиток реалізму розпочався вже в 30-40-х роках XIX ст.
Отже, романтизм і реалізм – це основні художні системи XIX ст., які розвивалися як у часовій послідовності, так і синхронно. Однак при цьому романтизм був домінуючим1художнім напрямом у літературі першої половини XIX ст., а реалізм – у другій його половині, принаймні до останніх десятиліть.
Разом з тим неможливо чітко розмежувати романтичну й реалістичну літературу, особливо в першій половині XIX ст. У творчості багатьох видатних письменників 20-40-х років, яких прийнято було однозначно відносити до реалістів (Стендаль, О. де Бальзак, Ч. Діккенс, М. Гоголь та інші), потужно виявився романтичний струмінь, а їхні індивідуальні стилі кожен на свій лад синтезували реалістичні, романтичні й інші елементи. Таким чином, вдавшись до загального розмежування, довелося б краяти творчість цих митців навпіл або й на кілька частин. Та й самі вони не усвідомлювали себе реалістами, натомість визнаючи приналежність до “сучасного мистецтва”, протилежного “старому”, класицистичному, до мистецтва, що поєднувало реалістичні й романтичні тенденції. Виокремлення реалізму як художнього напряму й розмежування його з романтизмом відбулося вже в другій половині XIX ст. і то не до кінця.
Загалом же реалістична література, порівняно з романтичною, – це інший духовний і художній світ, породжений іншим історичним періодом. Романтизм розквітнув у буремну добу, центром якої була Велика французька революція 1789-1799 рр., і став потужним художнім втіленням цієї доби, її ідеальних надій і – ще більшою мірою – її гірких розчарувань. Щодо реалізму, то він виник у “прозаїчну епоху”, яка настала після великих потрясінь кінця XVIII – початку XIX ст. У цей період стабілізації і “мирного” розвитку нового буржуазного суспільства, коли на перший план виступили утилітарно-практичні цінності, складався інший тип взаємин між людьми, інша мораль і психологія. Звісно, такі зміни вимагали нових засобів і форм художнього вираження, нової художньої системи, внутрішньо відповідної сучасності, її духу й стилю життя, здатної найадекватніше її осягнути й висловити. Такою художньою системою і став реалізм 30-80-х років XIX ст.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)