Загадка сюжету трагедії “Гамлет”
Про цілеспрямованість Шекспіра свідчить одна важлива деталь у побудові образа Гамлета. Принц датський після смерті батька має право на престол, він досяг повноліття (правда, не зовсім ясно скільки йому років). Ніякі посилання на незрілість не могли б виправдати узурпацію престолу Клавдієм. Але Гамлет жодного разу не заявляє про свої права, він не прагне сісти на трон. Включи Шекспір цей мотив у трагедію, вона б втратила багато чого, насамперед не настільки чітко б виявлялася соціальна сутність боротьби Гамлета
Коли Гораціо говорить про
Він непримиренно ворожий до Клавдія. Він по-дружньому розташований до акторів. Він грубуватий у спілкуванні з Офелией. Він увічливий з Гораціо. Він сумнівається в собі. Він діє рішуче й швидко. Він дотепний. Він уміло володіє шпагою. Він боїться божої кари. Він богохульствует. Він викриває свою матір і любить її. Він байдужий до престолонаследию. Він з гордістю згадує батька-короля. Він багато думає. Він не може
Трагедію про Гамлета все единогласно вважають загадкової. Усім здається, що вона відрізняється від інших трагедій самого Шекспіра й інших авторів насамперед тим, що неодмінно викликає деяке нерозуміння й подив глядача
Трагедія може робити неймовірні ефекти з нашими почуттями, вона змушує їх постійно перетворюватися в протилежні, обманюватися у своїх очікуваннях, натрапляти на протиріччя, роздвоюватися; і коли ми переживаємо “Гамлета”, нам здається, що ми пережили тисячі людських життів в один вечір, і точно – ми встигли відчути більше, ніж у цілі роки нашого звичайного життя. І коли ми разом з героєм починаємо почувати, що він більше не належить собі, що він робить не те, що він робити був би повинен, – тоді саме трагедія вступає у свою силу. Чудово виражає це Гамлет, коли в листі до Офелии клянеться їй у вічній любові доти, поки “ця машина” належить йому
Росіяни перекладачі звичайно передають слово “машина” словом “тіло”, не розуміючи, що в цьому слові сама суть трагедії. Найжахливіше у свідомості епохи було те, що перероджувався об’єкт її найглибшої віри – Людин. Разом із цією свідомістю приходив острах учинку, дії, тому що з кожним кроком людин усе далі просувався в глиб недосконалого миру, ставав дієприкметниковим його недосконалостям: “Так усіх нас у боягузів перетворює думка…”
Чому бариться Гамлет? Сакраментальне питання, на який почасти вже дана відповідь. Тому задамо іншої: “А звідки нам відомо, що він бариться?” Насамперед, від Гамлета, що стратить, що підганяє себе до дії. Завершуючи другий акт, Гамлет, нарешті, вимовить потрібне слово й начебто в потрібному тоні – у монолозі після сцени з акторами, согласившимися зіграти перед королем-узурпатором викривну його п’єсу. Для повноти подібності подій, з убивством його батька Гамлет допише кілька рядків, і “мишоловка” буде готова. Домовившись про її виконання, Гамлет залишається один, згадує актора, що читав йому монолог, піднесений зіграної тим пристрастю, хоча, здавалося б “що він Гекубе? Що йому Гекуба?”.
Але це – гідний приклад для наслідування йому, Гамлетові, що має дійсний привід потрясти небо й землю. Він же мовчить, коли йому варто викликнути: “Про мщенье! “Гамлет вирвав, нарешті, у себе це слово, щоб відразу одуматися й обсмикати себе: “Ну й осів я, нема чого сказати”. Гамлет відверто йде на розрив з роллю трагічного героя, не вміючи й, як виявляється, не бажаючи виступити звичним публіці героєм-месником. Тим більше що цю роль є, кому зіграти. Показати її у виконанні зможе актор, що бере участь в “мишоловці”, а безпосередньо втілити – Лаэрт, Фортинбрас… Гамлет готовий захопитися їхньою рішучістю, їхнім почуттям честі, але не може не відчувати безглуздість їхніх діянь:
Двох тисяч душ, десятків тисяч грошей
Не шкода за якийсь сіна жмут!”.
Так Гамлет озивається на похід Фортинбраса в Польщу. На цьому героїчному тлі отчетливее проступає бездіяльність самого Гамлета, діагноз якої ставлять уже два сторіччя: слабшав, нерішучий, подавлений обставинами, нарешті, хворий
Іншими словами, така божественна справедливість, втілена світовим законом буття, що може бути підірваний: якщо комусь заподіяно зло, виходить, зло заподіяно всім, зло проникнуло в мир. В акті помсти відновлюється гармонія. Отказавшийся від помсти виступає співучасником її знищення. Такий закон, від якого дерзає відступити Гамлет. Шекспір і глядачі його епохи, безумовно, розуміли, від чого він відступив у своїй повільності. І сам Гамлет добре знає роль месника, що він ніяк на себе не прийме
Гамлет знає, для чого він породжений, але чи знайде він сили виконати своє призначення? І питання цей ставиться не до його людських якостей: сильні він або слабшав, млявий або рішучий. Всією трагедією мається на увазі питання не про те, який Гамлет, а про те, яке його місце у світі. Це предмет важкого роздуму, його неясних здогадів. Гамлет вибрав думку, зробившись “першим рефлектирующим”, а через це – першим героєм світової літератури, що пережили трагедію відчуження й самітності, зануреним у самого себе й своєї думки
Катастрофічне відчуження Гамлета, що наростає по ходу дії. Довершується його розрив з колись близькими людьми, з колишнім собою, з усім миром подань, у якому він жив, з колишньою вірою… Смерть батька потрясла його й породила підозри. Поспішний шлюб матері поклав початок його розчаруванню в людині й, особливо – у жінці, зруйнував його власну любов
(2 votes, average: 3.50 out of 5)