Самотність головного героя у трагедії Шекспіра “Гамлет”

Самотність головного героя трагедії стає очевиднішою. Надія читача на підтримку Гамлета в його боротьбі віддії. до дії дедалі примарніша. Поява Розенкранца і Гільден-стерна тільки посилює розчарування. За літературознавчою традицією, ці персонажі розглядаються як друзі Гамлета, котрі зрадили його, змовившись з владою. “Граючи до певного часу роль друзів, – читаємо у О. А. Анікста, – після вбивства Полонія вони відкрито стають поплічниками Клавдія і беруть на себе роль вартових при принці”.

Здається, текст трагедії дає підстави

для подібного твердження. Молоді люди прибули в Данію на запрошення короля і з першої миті готові виконати будь-яке доручення свого сюзерена. У розмові з королем Ро-зенкранц говорить: “Державці наші, владою своєю веління ваше ви могли б вдягти скоріш в наказу одяг, ніж в прохання”. А Гільденстерн додає: “Покору повну, все служіння вільне ми кладемо удвох до ваших ніг і ждемо наказів”.

Порівняльний аналіз реплік персонажів дає підстави стверджувати: звертання Розенкранца і Гільденстерна до принца Гамлета за формою відтворюють церемоніальне спілкування слуг зі своїм паном: “Вельмишановний принце

мій!”; “Улюбленіший принце!”; “Ласкавий принце мій!; “Мій ласкавий принце!”.

У тексті трагедії поведінка героїв не індивідуалізована. Вони часто відповідають разом або один за одного (звідси їхнє “ми” як уособлення єдності і безликості). Вони є васалами, а принц – їхній сюзерен. Подібний стиль суспільних стосунків характерний для доби середньовіччя. Однак’Гамлет ставиться до Розенкранца і Гільденстерна інакше. Він у перші хвилини спілкування сприймає їх як друзів (“Мої найкращі, мої любі друзі…я радий вам”), звертається до них на імена (“Як ся маєш, Гільденстерн? А ти, Розенкранц?”, “Послухайте, Гільденстерн…”). Як тільки принц зрозумів, що ті, кого він вважав друзями, виконують наказ короля, зі свідомості Гамлета спочатку зникло ім’я Розенкранца, а потім і Гільденстерна.

Перед виставою принц скаже, звертаючись до колишніх друзів: “Чи не можете й ви обоє приспішити їх?”. Безперечно, зміна форми звертання є значущою для розуміння того, що відбувається між героями. Позбавлення імен символізує втрату Гамлетом довіри до тих, зустрічі з ким він недавно зрадів. Чому Розенкранц і Гільденстерн цього не помітили? Нагадаємо, це духовно вільний Гамлет недотримуючись правил ритуально-ієрархічної поведінки, вважав їх своїми друзями. Але для Розенкранцаі Гільденстерна він-принц, правонаступник королівського трону Його дружні почуття сприймаються героями як своєрідна нагорода від ви-сокопосадовця за вірну службу. У розмові з принцом Розенкранц і Гільденстерн жодного разу не переступають меж ієрархічної субординації. Коли ж герої виконують місію посланців короля чи королеви, важливість цієї справи для них стає вищою за дружбу з принцом, оскільки про можливість подібних взаємин з особою такого рангу молоді люди навряд чи можуть здогадуватися.

Демонстративну непокору принца правилам і законам ієрархічного суспільства молоді вельможі сприймають як реальний доказ божевілля. Справді, за соціально визнаними законами того часу вчинки могли бути сприйняті як божевілля або добровільне самогубство. Ієрархічна свідомість друзів саме так інтерпретує все, що відбувається з Гамлетом.

Після вбивства Полонія характер та інтонація спілкування Розенкранца і Гільденстерна з принцом повністю змінюються. Найбільш активну роль у процесі побудови нових стосунків з Гамлетом починає грати Розенкранц. Його розмова з принцом не має ознак приязні, скоріше вона нагадує допит винуватця слідчим. “Що ви вчинили, принце, з мертвим тілом?” – допитує Розенкранц Гамлета. Саме Розенкранц доповідає королю про неможливість виконати доручення – змусити принца показати місце, де схований Полоній.

Коли Клавдій запитує: “Де ж він сам?” – Розенкранц відповідає: “Він – поруч тут; під наглядом, в чеканні на розсуд ваш”. Далі наводимо цікавий для аналізу пасаж:

Король. Так приведіть до нас Розенкранц. Гей, Гільденстерн. Введіть сюди!

Входять Гамлет і Гільденстерн.

Розенкранц перетворився на слідчого, Гільденстерн взяв на себе роль конвоїра. На заклик короля (“Готуйтесь в спішну подорож, прошу. На це страхіття, що так вільно бродить, ми пута накладем”) герої не замислюючись відповідають: “Поспішімо”. Останні слова Розенкранца і Гільденстерна, яких Гамлет ще недавно вважав своїми друзями, можуть свідчити про готовність допомагати владі, про ідейне єднання з нею, оскільки займенник “ми”, вимовлений королем, нібито дозволяє героям приєднатися до влади.

Шляхи колишніх товаришів розійшлися. Для Розенк-ранца і Гільденстерна найважливішим у житті було й є чітке виконання доручень сюзерена, а отже, безоглядне служіння владі. Виконуючи васальські обов’язки, герої не замислюються над аморальністю наказів і готові здійснити будь-що.

Традиційно Розенкранц – Гільденстерн сприймаються як антиподи Гамлета. Сторони протиставляються одна одній через ставлення до моральних принципів, проте не завжди дослідниками враховується механіка захисту моралі та наслідки вчинків героїв. У розумінні Гамлета дружба – духовний непорушний зв’язок між людьми, найцінніший скарб. Проте, абсо-лютизуючи верховенство моралі, герой упевнений, якщо хто зраджує її, той не вартий життя і може бути знищений. Рішення про долю колишніх друзів – Розенкранца і Гільденстерна дається принцові легко. Гамлет не вагається. Свій вчинок

Він так пояснює Гораціо: “…їм до серця справа ця.

Удолі родини Полонія певною мірою віддзеркалюється все, що відбувається в Данському королівстві і королівській родині. Близькість до влади не тільки не захищає героїв, а навпаки – руйнує їхнє життя. Гамлет став несвідомим винуватцем загибелі родини Полонія, його клинок на початку трагедії вбиває батька, а наприкінці сина – Лаер-та. Смерть обох героїв випадкова, проте взаємозв’язок між цими подіями безперечний. Зухвалий, безрозсудли-вий Лаерт – багато в чому син свого батька. Для досягнення власної мети він готовий до будь-яких дій.

Після загибелі батька Лаерт повертається до Данії, підбурює народ, готовий зруйнувати спокій у королівстві заради того, щоб помститися. Він Підіймає натовп закликом до повстання, і вже лунають крики: “Лаерт – король! Обранець!” Не пошуки справедливості, не відчуття необхідності знищити беззаконня змушують Лаерта вдертися до замку. Рушійною силою стає помста та потаємне бажання влади. На відміну від Гамлета, він не намагається перевірити слова короля. Жага помсти засліпила йому очі, Лаерт стає прибічником Клавдія, Внутрішньо він був готовий до аморального кроку задовго до того, як склалися відомі читачу обставини. Мазь, яку він купив “якось” у знахаря, розрахована на можливе застосування. Кому вона призначалася, ми не знаємо, скоріш, він тримав її про всяк випадок. Герой готується до вбивства людини, якої ще не знає. Подумки він уже переступив межу. Звернімо увагу на яскраву деталь: Лаерт готується намастити отрутою клинок, а Клавдій “подбати” про келих. Герої не приховують своїх намірів один

Від одного. Вони разом обмірковують деталі справи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Самотність головного героя у трагедії Шекспіра “Гамлет”

Categories: Нові твори

Links