За часів, коли жив Гете (друга половина…
За часів, коли жив Гете (друга половина XVIII – початок XIX ст.}, ніби золотий дощ талантів пролився над Німеччиною. Чимало його сучасників і співвітчизників зробили вагомий внесок у світову культуру. Серед них письменники, композитори, філософи, мистецтвознавці, учені: Брентана, Гердер, Гегель, Гофман, Гейне, Глюк, Я. і В. Грімми, О. і В. Гумбольдти, Кант, Крейцер, Лессінг, Лафатер, Моцарт, Мейер, Мендельсон, Фіхте, Шеллінг, В. і Ф. Шлегелі, Шопенгауер,, Шиллер та ін.
Але доля склалася так, що ті, з ким він міг би помірятися силами, ніколи з ним не стикалися.
Ставлення
Хочу детально входити в філософію Гегеля, хоча сам Гегель мені імпонує”; “з Шеллінгом я провів гарний вечір. Я зустрічався б з ним частіше, але філософія руйнує в мені поезію”.
Усе життя Гете бракувало справжнього друга, людини, яка б глибоко розуміла його внутрішній світ та його Твори. Різні люди наближалися до нього на тому чи іншому відрізку життєвого шляху, та жоден із них не став його постійним супутником.
У 70-ті роки, у період “Бурі й натиску”, Гете затоваришував з І. К. Лафатером (1741-1801). Цей вчений богослов зацікавив молодого поета, і разом вони написали працю під назвою “Фізіономічні фрагменти для заохочення людських знань і любові” (1775-1778), але згодом ідейне розмежування поклало край їхній дружбі, і після 1786 року Гете не відповів на жоден лист Лафатера.
Втім поет умів цінувати обдарованих людей. Так, братів Гумбольдтів, з якими він познайомився в Єні, Гете уподібнював цілій академії і протягом усього життя листувався з ними.
Прагнучи знайти духовно близьку людину, Гете шукав цікавого співрозмовника та однодумця. Такими стали для нього Гердер і молодий Шопенгауер, який захоплювався вченням Гете про кольори.
Таким чином, стосунки поета з відомими людьми на його батьківщині обмежувалися досить вузьким колом осіб.
Гете був надзвичайно скупим на вживання епітету “великий” щодо своїх сучасників. Лише Наполеона і Байрона він визнав гідними цього слова, бо йому подобалися непересічні особистості, люди активної, палкої вдачі. Постать Байрона привернула особливу увагу Гете, захопила своєю геніальністю й неприборканістю, стрімким темпом життя, бурхливими пристрастями і “світовою скорботою”. Гете був удвічі старший від англійського поета та сприймав його як рівнозначну духовну величину. Згадуючи свою юність, він розумів, що молодим іноземцем володіють почуття, які колись вирували в ньому самому.
Гете ніколи не бачив Байрона, не розмовляв із ним, вони лише обмінялися листами напередодні від’їзду англійського лорда до Греції, але обидва зробили галантний жест взаємної поваги: Байрон видав свій твір із посвятою Гете, а той у свою чергу написав у піднесеному тоні статтю про знаменитого поета Англії. Однак своєрідне явище “Байрон” стало для Гете міцним поштовхом до Творчості у передостаннє десятиліття його життя. Про лист Байрона він писав: “Я зберігатиму його серед найважливіших моїх документів як дорогоцінне свідоцтво укладеного союзу”.
Стосунки Гете з іншими іноземними письменниками загалом вичерпуються поняттям “шаноблива повага”.
У 20-х роках XIX ст. В. Жуковський, російський поет-романтик, вихователь царя Олександра III, особисто познайомився з Гете. Він двічі відвідував німецького письменника – перший раз у Єні (1821), другий – у Веймарі (1827). Перша зустріч тривала недовго і мала своїм наслідком лише ввічливе листування між письменниками. Друга зустріч стала для Жуковського особливо знаменною: він був у Гете декілька разів, говорив із ним. Російський поет подарував Гете картину романтика Каруса, на якій зображено одиноку арфу в рамі готичного вікна на тлі залитих місячним сяйвом стрілчастих соборів. Картину супроводжував вірш-посвята російською і французькою мовами.
Жуковський єдиний із російських письменників відвідував Гете. Цим зустрічам сприяло те-, що він був кращим знавцем і популяризатором німецької поезії в Росії (18 творів Гете перекладено Жуковським), а також його становище при російському дворі дещо подібне до того, яке займав Гете при веймарському.
1825 року з’явився драматичний твір О. Пушкіна “Сцена із Фауста”. Гете був знайомий із цим твором і на знак подяки передав російському поетові через Жуковського вітання і дарунок – перо, яким писав сам. За свідченням П. Анненкова, це перо зберігалося в кабінеті Пушкіна в коштовному футлярі з написом “дарунок Гете”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)