Сторінками біографії та творчого шляху Й.-В. Гете. Лірика Гете

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Й.-В. ГЕТЕ

1. Сторінками біографії та творчого шляху Й.-В. Гете. Лірика Гете

Гете жив у другій половині XVIII – першій поло­вині XIX століття. 75 років його життя припало на великі, епохальні зміни в історії країни і народів Європи. Він був сучасником французьких револю­цій, наполеонівських війн, війни північноамерикан­ських штатів за незалежність, повстання декабрис­тів у Росії.

XVIII століття увійшло в історію як вік Просвіт­ництва. Цей час позначений великими відкриттями в галузі науки і техніки: з’явилися

вольтова батарея, ткацький верстат, пароплав, локомотив, залізниця, гасове освітлення. Було висунуто сміливі наукові думки – Дальтонова гіпотеза атома, закон Гей-Люссака; здійснено синтез неорганічних речовин, але жодне з цих відкриттів не було зроблене німцем.

Німеччина у другій половині XVIII століття залишалася відсталою країною, роздробленою на 300 великих і малих князівств. І все ж загальний економічний розвиток, який відбувався у світі, торкнувся й її. Передусім він розпочався у про­мисловості. Поступовий економічний прогрес створив умови для зростання культур­ного прошарку, у якому цілком закономірною

була поява Гете – поета світового значення.

Його життя пов’язане з великим історичним катаклізмом: Європа феодальна пе­ретворилася на Європу капіталістичну. Для Німеччини цей процес був складним і повільним. Незадоволеність соціальними умовами викристалізувалась у творчу ак­тивність молодих німецьких поетів. У 70 – 80-х роках XVIII століття у культурному житті Німеччини відбулася значна подія: на літературну арену вийшла молодь, утворилося декілька літературних груп: геттінгенська, страсбурзька, швабська.

Історичні обставини зумовили й особливості німецького Просвітництва: першо­черговим завданням для Німеччини XVIII століття стала боротьба за національне об’єднання.

Змалювання життя німецького народу в усьому його розмаїтті стало великою національною справою, поетичним завданням, честь виконання якого і припала на долю Гете.

Заможному бюргеру Йоганну Каспару Гете, доктору права, було 39 років, коли його 18-річна дружина КатАрина Елізабет Текстор 28 серпня 1749 року народила йому сина Йоганна Вольфганга (так звали діда з боку матері). Гете народився у Франкфурті-на-Майні – місті, що користувалося на той час правом самоврядуван­ня. Мати майбутнього поета – Катарина Елізабет Текстор (насправді прізвище предків Гете по материнській лінії було Вебер – “ткач” – однак, наслідуючи гу­маністичну традицію, прадід замінив його латинським відповідником – Текс­тор) – походила із бюргерської родини, у якій традиційно займалися юридичною практикою. Дід був шульгейтстом – суддею, що підлягав самому цісарю безпосе­редньо. Батько – Йоганн Каспар Гете, юрист, який приїхав до Франкфурта з намі­ром дістати якусь посаду у магістраті, але це йому не вдалося, і він змушений був задовольнятися приватним життям освіченого рантьє.

У подружжя Гете після сина Йоганна Вольфганга народилася дочка Корнелія, а потім ще дві доньки і двоє синів. На жаль, Корнелія померла у віці 27 років, а реш­та братів і сестер Гете – у дитячому віці.

На відміну від свого чоловіка, Катарина Елізабет не була такою освіченою. Єди­ним її захопленням був театр, саме від матері це успадкував Гете.

Навчатися Вольфганг почав у віці 3 років. Це були уроки читання. Вже у семи­річному віці він вивчав “мертві” мови – латину і давньогрецьку. Потім, аж до вступу в університет, майбутній поет майже щороку опановуватиме якусь галузь знань, а саме:

У 9 років – французьку мову і малювання;

У 11 років – італійську мову;

У 13 років – англійську та давньоєврейську мови;

У 14 років – основи юриспруденції та гри на фортеп’яно і флейті;

У 15 років – античну філософію;

У 16 років – фехтування, верхову їзду та латинську літературу.

Крім цього, Гете залюбки грав у лялькових домашніх виставах і займався садів­ництвом.

Середовище, у якому зростав майбутній письменник, сприяло формуванню його як універсальної особистості: батько Гете був власником великої бібліотеки (нара­ховувала близько 2000 томів) та картинної галереї, а бабуся влаштовувала різдвяні лялькові вистави для дітей.

У віці 16 років (1765) Гете став студентом, вступивши на юридичний факультет Лейпцігського університету. Там йому судилося провести загалом два роки студе­нтського життя. Батько щедро забезпечував сина грошима.

На той час Лейпциг різко контрастував порівняно з іншими німецькими міс­тами, тим паче із Франкфуртом. Стиль життя, люди, оточення – все було ін­шим. Впевненість до молодого Гете тут прийшла не відразу. Франкфуртський крій одягу і своєрідний діалект 16-річного юнака спершу викликали у людей іронічні посмішки. Його вірші здавалися наївними. У місті, відомому своїм яр­марком, панувала не просто релігійна терпимість, а й поклоніння усьому чужо­земному. Деякий час Гете перебував на роздоріжжі: чи стати йому зразковим “франтом”, як це було прийнято серед заможних бюргерів, чи спрямовано при­святити своє життя науковим заняттям. Листи друзів свідчать, що спочатку він собі ні в чому не відмовляв. У цей час йому посміхнулося і перше кохання, а ра­зом із ним з’явився і потяг до поезії.

Скоро юнакові стало зрозуміло, що університет не може дати йому чогось сут­тєво важливого. Встигнувши “цивілізуватися”, Гете прагне зберегти свою внутрі­шню незалежність і не стати таким, як більшість представників бездуховного мі­щанського оточення.

Влітку 1768 року він відчув себе вкрай виснаженим морально і фізично. У день свого народження він залишив Лейпциг і на початку вересня повернувся до Франк­фурта, до батьківського дому, зовсім хворий. Його хвороба ще більше загострилась узимку і тривала аж до весни наступного року.

Дуже часто саме хвороба пробуджує в людині схильність до роздумів. Без­сумнівно, в цей час юнак пережив моральний злам, що завершився народженням особистості.

Наприкінці березня 1770 року Гете приїхав до Страсбурга – французького міс­та з німецьким обличчям, маючи намір одержати ступінь з юриспруденції. Водно­час із заняттями на факультеті права він слухав лекції з фізики, хімії, анатомії, за­хоплювався електрикою, відвідував клініку та акушерські курси.

Юнак найняв собі репетитора і вже восени почав складати іспити. Тут, під впли­вом студентського оточення, до Вольфганга знову повернулась його колись втраче­на закоханість у життя. Він захоплюється верховою їздою та фехтуванням, навча­ється танцям, не стримує себе ні щодо любовних зв’язків, ні гучних бенкетів. Його манери цього часу аж надто вільні, так що одному з друзів він на момент знайомст­ва здався навіть невихованим.

Але в цей час, із такою ж палкою жагою до всього нового, Гете відвідує універ­ситетські заняття з анатомії та психології, вивчає хімію, слухає лекції з історії, сту­діює естетику тощо.

Найближче коло друзів Гете складали десь 20 студентів. Серед них перші “штюрмери” – Г. Л. Вагнер та Я. М. Р. Ленц.

Єдине, чого не вистачало юнакові в цей час, так це духовного наставника, який спрямував би його нестримну енергію у певне русло. Невдовзі Гете знаходить його в особі Гердера. Свої перші зустрічі з Гердером Гете оцінював так: “.. мені на долю випало щастя збагатити, розширити та пов’язати з вищими проблемами все те, про що я досі мріяв, вивчав і засвоював”. Гердер був старшим за Гете на 5 років, однак був досить відомий своїми роботами в царині літератури. Як би там не було, але він менш за все походив на наставника. “Йому було властиво більше випробовувати і спонукати, ніж наставляти чи керувати”. Саме ця його риса і сподобалася незалеж­ному Гете. Знайомство з Гердером сприяло захопленню юнака Шекспіром та німе­цьким фольклором. У ньому прокинулося гостре відчуття своєї особистості, сти­хійний протест проти дійсності. “… Гете став з’являтися у товаристві у потертому капелюсі, неголений. У екстравагантному костюмі, який було зшито за його влас­ним ескізом”, – згадував один із його сучасників.

Таким чином, із випадкової зустрічі у Страсбурзі розпочалася дружба двох ви­датних людей, яку перервала лише смерть Гердера.

Підготувавши текст дисертації “Про законодавців” на тему релігійного права, Гете зіткнувся із гострим неприйняттям порушеної проблеми з боку професорів юридичного факультету. У цій праці він висловив власну думку щодо того, хто має право встановлювати закони в державі, причому звів нанівець роль у цій справі ду­хівництва. Декан факультету визнав працю Гете небезпечною і запропонував не публікувати її як академічну дисертацію, а захищати її в усній формі.

Гете забрав дисертацію (згодом вона зникла) і для захисту підготував 56 тез ла­тинською мовою. 6 серпня 1771 року (у віці 22-х років), після обов’язкового в таких випадках диспуту, Гете одержав ступінь ліценціата права. Єдине, що розчарувало батька Гете, так це те, що син відмовився від претензій на ступінь доктора права.

У вересні 1771 року молодий ліценціат відкрив власну адвокатську контору в домі свого батька. Він закриває її лише на 5 місяців із нагоди важливої для його кар’єри поїздки до Вецлара (саме тут виник задум “Вертера”), Лише за п’ять років (до від’їзду у Веймар) Гете довелося провести 28 процесів.

Зі спогадів друзів перед нами постає образ поета тих років: “Цей чоловік неза­лежний із голови до п’ят”. Розгорнуту характеристику особистості Гете ми знахо­димо у И. Кестнера, знайомого у Вецларі: “Він випромінює те, що називають геніа­льністю, і має зовсім незвичайну, жваву силу уяви. Його почуття палкі. Його напрям думок шляхетний. Це чоловік із характером. Він химерний, і в його поведінці та зовнішності з’являється іноді щось таке, що часом робить його неприємним. Проте діти, дами та багато хто від нього в захваті. Він чинить так, як вважає за по­трібне, не турбуючись, чи сподобається це іншим, чи відповідає це моді, чи не ви­ходить за рамки загальноприйнятого. Він ненавидить будь-який тиск…”.

Молодого поета все більше обтяжували і адвокатура, і саме перебування в місті, де друзі його юності стали чужими людьми з прозаїчними інтересами: “Франк­фурт – це гніздо. Підходить, щоб виводити пташенят, а в усьому іншому, образно кажучи, – нестерпна діра. Поможи, Господи, мені вибратись із цього болота. Амінь”.

Душу Гете полонили мистецтво, література. Він брав участь у підготовці до друку “Франкфуртського ученого вісника”, де надрукував близько 60 своїх нарисів. Таким чином, він всіма силами сприяв рішучому оновленню німецького життя.

У листопаді 1775 року Гете прийняв запрошення молодого герцога Карла Авгу­ста і вирушив до Веймара.

Герцогу було на той час 18 років, Гете – 26. Він сподобався герцогові і майже одразу став його порадником, товаришем у розвагах. Вибір на користь вищого ари­стократичного світу Гете зробив не тільки тому, що його приваблювала перспекти­ва влади: поетові необхідно було подолати душевний неспокій, спричинений роз­ривом із багатою красунею Анною Елізабет (Лілі) Шенеман.

Діяльність Гете у державному апараті Веймара

50 років прослужив Гете у Веймарському герцогстві. Півтора місяця він розмір­ковував і врешті-решт вирішив залишитись у Веймарі: “Як би там не було, а гер­цогства Веймар і Ейзенах – це все ж таки арена, де я можу спробувати відіграти роль у всесвітній історії”.

Гете стояв осторонь зовнішньої політики, але його цікавило все, що могло піти на користь народу. Його було введено до державного органу Веймара – Таємної ради.

1782 рік – поет здобув дворянський титул, а з наступного року почав виконува­ти обов’язки прем’єр-міністра, міністра культури, шляхів, військового міністра, ди­ректора театру.

У перші 4 роки державної діяльності Гете брався за все, що могло бути корис­ним для його батьківщини. Він скоротив наполовину армію герцогства і відкрив школу для солдатських дітей. Йому вдалося поліпшити фінансовий стан держави. Багато зусиль доклав письменник, щоб піднести престиж університету в Ієні, де він читав лекції з анатомії. Ще однією важливою справою Гете було створення у Вей­марському передмісті найпрекрасніших парків Німеччини.

Гете – мандрівник 3 20-х років, від страсбурзького періоду до глибокої старості, Гете довелося вести подвійне життя – одне у світському товаристві, друге – на са­моті. Він звик приховувати від оточення бездонні глибини своєї душі. Лише під час подорожей поет відчував себе вільним, коли на самоті блукав лісами, горами.

Гете домігся згоди герцога на тривалу відпустку, зробив собі паспорт на ім’я купця Йоганна Філіппа Меллера і під чужим ім’ям таємно вирушив до Італії. Він прожив у цій країні 2 роки, із них 11 місяців у Римі. Тут Гете гаряче взявся до занять живописом, але невдовзі зрозумів, що його справжнє покликання – поезія.

Метою подорожі до Італії було бажання поглибити свою освіту, поет приїхав сюди навчатися, хоча йому було вже 38 років.

Поїздка до Італії визначила певний рубіж у житті Гете – мислителя, сприяла його глибокій зацікавленості наукою.

Гете і театр. 1791 року герцог призначив Гете керівником веймарського придвор­ного театру, і цю посаду поет обіймав понад чверть століття.

Ігрові п’єси йому не вдавались. Однак він здійснив суттєву реформу у театрі Веймара:

– розділив оперу і драму;

– докорінно змінив репертуар;

– багато уваги приділяв вихованню талановитих вихованців;

– відкрив театральне училище;

– розробив основні правила акторської гри, побудовані на музичних законах (кожній ролі відповідала певна тональність);

– намагався покращити соціальний стан акторів, до яких у суспільстві ставилися немов до циган;

– зробив архітектурний проект будинку нового театру.

Гете – учений. Гете був пристрасним і талановитим дослідником. Веймарське ви­дання його творів складало 56 томів, 12 з яких присвячено науковим працям. За змістом вони охоплювали весь спектр природничих наук: ботаніку, зоологію, ос­теологію, порівняльну анатомію, палеонтологію, мінералогію, фізику, хімію, астро­номію тощо.

Свої найважливіші наукові праці Гете написав між 40 і 45 роками.

Серед його найбільших наукових досягнень наступні:

– розробка власної, загалом правильної, теорії прогнозування погоди;

– започаткування нової галузі знань – метаморфоз рослин;

– відкриття міжщелепної кістки у людини.

30 років пролежали наукові праці Гете в шухляді його столу, оскільки тогочас­ний учений світ був ще не готовий до їх сприйняття.

У шістдесятирічному віці він мав аудієнцію (1 година) із Наполеоном. Наполеон запросив першого поета Німеччини до Парижа, щоб той написав п’єси для його ім­ператорського театру. Однак, Гете відхилив це запрошення.

Постійною резиденцією драматурга стає будинок на центральній площі Веймара.

Наприкінці життя до письменника приходить світова слава, його дім стає центром світової культури. Юний Гектор Берліоз присвятив Гете свого “Фауста”; геологи назвали його ім’ям знайдений ними новий камінь (“гетит”).

Останні роки життя Гете позначені невтомною працею і втратою близьких лю­дей. Померла дружина, Христина Вульпіус, з якою поет прожив 28 років; під час подорожі до Італії помер його син Август, померли старі друзі.

Ранньою весною 1832 року Гете застудився і через тиждень 22 березня помер.

Гете – видатний поет – лірик світової літератури. За своє творче життя він пере­жив кілька епох у розвитку європейської поезії, і це позначилося на його ліриці, яка в різні часи живилася мотивами рококо і традиціями народної поезії, ідеями сенти­менталізму, класицизму і романтизму, а також поезією мусульманського Сходу.

Узята вся разом, вона являє собою самостійний і чи не найяскравіший етап у розви­тку європейської лірики на межі XVIII – XIX століть.

Гете, як ніхто інший, розвинув жанрову і стильову основу європейської лірики. Традиційні жанрові форми Відродження та класицизму посідали у його творах не­значне місце (сонет) або суттєво переосмислювалися (ода). Водночас поетові до вподоби такі форми поетичної творчості як послання, поетичні привітання тощо. Від своєї ранньої, “штюрмерської” творчості він успадкував сміливе, без огляду на авторитет, освоєння будь-якої теми: піднесеної чи буденної, сентиментально-незначної чи загальнозначущої, казково-легендарної, побутової, пейзажної чи філо­софської, абстрактно-медитативної тощо. Гете започатковував нові ритми, строфіч­ні форми та їхні різновиди, збагатив риму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сторінками біографії та творчого шляху Й.-В. Гете. Лірика Гете

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links