“Євгеній Онєгін” – дітище Пушкіна
Роман “Євгеній Онєгін” – улюблене дітище Пушкіна. Роман писався протягом восьми років. Почав писати свій роман Пушкін у строк розквіту суспільного руху, у строк розквіту волелюбних ідей, а закінчив писати його в роки страшної реакції після повстання абристов.
Головний герой роману – Євгеній Онєгін. Чому П. звернув на нього увага? Я думаю, що такі люди, як Онєгін оточували його. Чимсь вони відрізнялися від нього, чимсь були схожі. Згадаємо виховання Євгенія:
Моnsier 1Аьье, француз убогої,
Щоб не змучилося дитя,
Учив його всьому
Автор теж затверджує, що “ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь”. Але, проте, ми можемо затверджувати, що Євгеній Онєгін один із самих утворених людей свого часу. Він прекрасно знав історію:
Але днів минулі анекдоти
Від Ромула до наших днів
Зберігав він у пам’яті своєї:
Слово “анекдот” у часи П. мало зовсім інше роль, чим у цей момент. Розбирався він і в економіці: “зате читав Адама Смита”. Знав він і французька мова. Але навчання йшло й в іншому напрямку: “Коль рано міг він лицемірити : ревнувати : дивитися похмурим, знемагати:”. От звідки пішли всі
Встає купець, іде рознощик,
На біржу тягнеться візник:
Піднімаються люди, у яких є справи, а Онєгіну нікуди поспішати він усе ще в постелі:
:Забав і розкоші дитя
Прокинеться за полудень, і знову
До ранку життя його готове,
Одноманітна й строката:
На перший погляд життя Євгенія; приваблива. Напевно, ми не ладь були б пожити таким життям трошки. Трошки, але все життя?! Уявимо собі: будь-який день “те ж, що й учора”. Але адже Онєгін освічена людина свого часу. Невже йому це не набридло? Набридло!
:рано почуття в ньому охолонули;
Йому знудив світло й шум
И отут варто звернути уважність на те, що не тільки красуні, але й “друзі й приятелювання набридли”. Я думаю, що при такому способі життя, що вів Онєгін, не може бути теперішніх друзів. Але ж він зустрічав у світлі не тільки легковажних залицяльників, але й Каверіна, Чаадаєва, Пушкіна. Чому ж він не зблизився з ними? Адже Пушкін постійно підкреслює різниця “між Онєгіним і мною”. А заважало йому багато чого. Це лихо, а не провина Євгенія, що в суспільстві, що його оточувало, він почував свою непотрібність. Лихо Онєгіна в тім, що “праця завзятий йому був тошен”. Євгенію нічого не треба – у цьому його трагедія. Холодність героя, байдужість до людей, спустошеність – от що бачимо ми в ньому. Устав від такого порожнього життя, Онєгін їде в село. Людина, що звикла до праці, знайшов би там для себе велике поле діяльності. Євгеній теж намагався:
Ярем він панщини стародавньої
Оброком легенею замінив:
И тільки. Може бути, його зацікавлять люди? Які вони? Дядько Онєгіна “років сорок із ключницею сварився, у вікно дивився й мух давив:”. Це Євгенію-Те таке життя?! Може бути, інші сусіди, але “їхні розмови про провину, про псарню, про свою рідню” були Онєгіну нудні. І отут він знайомиться з Ленским. Це зовсім інша людина, вона не схожий на сусідів – поміщиків, які злословили про Онєгіна: “Сусід наш неук : він фармазон, він п’є однією склянкою червоне вино: пляшками-з і превеликими:”. Зустрівшись у селі з Ленским і подружившись із ним, Євгеній на якесь пора як би б ожив. От він поїхав знайомитися з улюбленої Ленского – Ольгою. При першому ж знайомстві із сестрами Ларіними він зауважує: “Я вибрав би іншу”.
Зустрілися два чоловіки, які могли вручити приятель другові щастя. Але Онєгін не вірить у любов, не вірить у щастя, ні в що не вірить. Роки, прожиті у фальшивому світі, не пройшли для нього даром. Після стількох років життя в неправді Євгеній не може віддатися своєму щастю. Цим і пояснюється його трагічне нерозуміння Тетяни. Одержавши листа від Тетяни, він обманюється й сам. Свою одповідь Тетяні він пояснює турботами про юну дівчину:
Але обдурити він не хотів
Довірливість душі безневинної
Одповідь Онєгіна на перший погляд про
Чень шляхетна. Але якщо напружитися, герой мертвий душею. Він злякався хвилювань любові, страждань. Звичайно, він міг би насолодитися любов’ю Тетяни, але він не звичайний світський денді, він все-таки вище цих людей, тому й говорить Тетяні:
Коли б життя домашнім колом
Я обмежити захотів:
Те вірно б, крім вас однієї,
Нареченої не шукав іншої:
У цих рядках більше можливості для розуміння Онєгіна. Виходить, точно така панянка, як Тетяна була колись ідеалом Євгенія, але світло вбило в ньому всі ідеали. Головна трагедія Онєгіна в тім, що він не може обновити своєї душі, зіпсованої світлом. Убивство Ленского теж дає нам більші можливості для розуміння характеру героя: адже він розумніше, мудріше Ленского. Здавалося б, він повинен зупинити дуель, пояснити все другові, але Онєгін, що як би б вище навколишнього його суспільства, у те ж пора є бранцем цього суспільства. Його лякають регіт і пересуди дурнів
Остання сцена в романі викликають у нас дивно зворушливе щемливе почуття. Серце героя, наглухо закрите, відроджується до життя:
Сомненья немає: на жаль! Євгеній
У Тетяну як дитя закохане:
Тепер ми згадаємо, що Таня насправді була його ідеалом. Страждаючий герой стає нам ближче й понятней. І той самий новий Євгеній хотів мучень Тетяни, тому що й сам він, висушений, змучений безмовною любов’ю. Але ні, він довідається, що любимо, любимо благороднейшей з жінок, і це змушує його страждати. От у таку важку злу мінуту й залишає його Пушкіна
(1 votes, average: 5.00 out of 5)