Роман “Євгеній Онєгін” – улюблене дітище Пушкіна

Страшної реакції після повстання декабристів.

Головний герой роману – Євгеній Онєгін. Чому П. звернув на нього увага? Я думаю, що такі люди як Онєгін оточували його. Чимсь вони відрізнялися від нього, чимсь були схожі. Згадаємо виховання Євгенія:

Monsieur L’ Able, француз убогої,

Щоб не змучилося дитя,

Учив його всьому жартуючи…

Автор теж затверджує, що “ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь”. Але, проте, ми можемо затверджувати, що Е. О. один із самих утворених людей свого часу. Він прекрасно знав історію:

Але

днів минулі анекдоти

Від Ромула до наших днів

Зберігав він у пам’яті своєї…

Слово “анекдот” у часи П. мало зовсім інше значення, чим зараз. Розбирався він і в економіці: “зате читав, Адама Смита”. Знав він і французька Мова. Але навчання йшло й в іншому напрямку: “Коль рано міг він лицемірити… ревнувати… здаватися похмурим, знемагати…”. От звідки пішли всі лиха Онєгіна. Як же нещасливо його виховали. Він тільки може “здаватися”, “бути”, “лицемірити”, “уміє нудьгувати”, а от щиро радуватися, переживати, страждати він не вміє. Мир Онєгіна – це мир світських

прийомів, підстрижених парків, балів. Це мир, де немає любові, є тільки гра в любов. Дозвільна й одноманітне життя Онєгіна. Пушкіна показує, як прокидається місто:

Встає купець, іде рознощик,

На біржу тягнеться візник…

Піднімаються люди, у яких є справи, а Онєгіну нікуди поспішати він усе ще в постелі:

Забав і розкоші дитя,

Прокинеться за полудень, і знову

До ранку життя його готове

Одноманітна й строката…

На перший погляд життя Євгенія приваблива. Напевно, ми не ладь були б пожити таким життям трошки. Трошки, але все життя?! Уявимо собі: щодня “те ж, що й учора”. Але адже Онєгін освічена людина свого часу. Невже йому це не набридло? Набридло!

Рано почуття в ньому охолонули;

Йому знудив світло й шум.

И тут варто звернути увагу на те, що не тільки красуні, але й “друзі й дружба набридли”. Я думаю, що при такому способі життя, що вів Онєгін, не може бути теперішніх друзів. Але ж він зустрічав у світлі не тільки легковажних залицяльників, але й Каверіна, Чаадаєва, Пушкіна. Чому ж він не зблизився з ними? Адже Пушкін постійно підкреслює різниця “між Онєгіним і мною”. А заважало йому багато чого. Це лихо, а не провина Євгенія, що в суспільстві, що його оточувало, він почував свою непотрібність. Лихо Онєгіна в тім, що “праця завзятий йому був тошен”. Євгенію нічого не треба – у цьому його трагедія. Холодність героя, байдужість до людей, спустошеність – от що бачимо ми в ньому. Устав від такого порожнього життя Онєгін їде в Село. Людина, що звикла до праці, знайшов би там для себе величезне поле діяльності. Євгеній теж намагався:

Ярем він панщини стародавньої

Оброком легенею замінив…

И тільки. Може бути його зацікавлять люди? Які вони? Дядько Онєгіна “років сорок із ключницею сварився, у вікно дивився й мух давив… “. Це Євгенію – те таке життя?! Може бути, інші сусіди, але “їхні розмови про провину, про псарню, про свою рідню” були Онєгіну нудні. І отут він знайомиться з Ленским. Це зовсім інша людина він не схожий на сусідів – поміщиків, які злословили про Онєгіна: ” Сусід наш неук… він фармазон, він п’є однією склянкою червоне вино… пляшками-з і превеликими… “. Зустрівшись у селі з Ленским і подружившись із ним, Євгеній на якийсь час начебто б ожив. От він поїхав знайомитися з улюбленої Ленского – Ольгою. При першому ж знайомстві із сестрами Ларіними він зауважує: “Я вибрав би іншу”. Зустрілися два чоловіки, які могли дати один одному щастя. Але Онєгін не вірить у любов, не вірить у щастя, ні в що не вірить. Роки, прожиті у фальшивому світі, не пройшли для нього даром. Після стількох років життя в неправді Євгеній не може віддатися своєму щастю. Цим і пояснюється його трагічне нерозуміння Тетяни. Одержавши листа від Тетяни, він обманюється й сам. Свою одповідь Тетяні він пояснює турботами про юну дівчину:

Але обдурити він не хотів

Довірливість душі безневинної

Одповідь Онєгіна на перший погляд дуже шляхетна. Але якщо задуматися герой мертвий душею. Він злякався хвилювань любові, страждань. Звичайно, він міг би насолодиться любов’ю Тетяни, але він не звичайний світський денді, він все-таки вище цих людей, тому й говорить Тетяні:

Коли б життя домашнім колом

Я обмежити захотів…

Те вірно крім вас однієї

Нареченої не шукав інший…

У цих рядках більше можливості для розуміння Онєгіна. Значить саме така дівчина як Тетяна була колись ідеалом Євгенія, але світло вбило в ньому всі ідеали. Головна трагедія Онєгіна в тім, що він не може обновити своєї душі, зіпсованої світлом. Убивство Ленского теж дає нам більші можливості для розуміння характеру героя: адже він розумніше, мудріше Ленского. Здавалося б, він повинен зупинити дуель, пояснити все другові, але Онєгін, що начебто б вище навколишнього його суспільства в той же час є бранцем цього суспільства. Його лякають регіт і пересуди дурнів.

Остання сцена в романі викликають у нас дивно зворушливе щемливе почуття. Серце героя наглухо закрите відроджується до життя:

Сумнівів немає: на жаль! Євгеній

У Тетяну як дитя закохане

Тепер ми згадаємо, що Таня дійсно була його ідеалом. Страждаючий герой стає нам ближче й понятней. І цей новий Євгеній хотів мучення Тетяни, тому що й сам він, висушений, змучений безмовною любов’ю. Але ні, він довідається, що любимо, любимо благороднейшей з жінок і це доставляє його страждати. От у таку важку злу мінуту й залишає його Пушкіна.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роман “Євгеній Онєгін” – улюблене дітище Пушкіна

Categories: Нові твори

Links