Янки з Коннектикуту при дворі короля Артура

Типовий ділової янкі кінця XІX ст., що вміє зробити будь-яку річ на світі, отримавши під час сутички у себе на заводі удар ломом по черепу, потрапляє з промислового штату Коннектикут в епоху короля Артура – швидше, героя багатьох лицарських романів, ніж реального короля бриттів, на рубежі V – VІ ст. нашої ери боровся з англосаксами. Оторопілого янкі бере в полон лицар, якого наш герой спочатку приймає за божевільного, а замок Артура Камелот за божевільню. Глава пажів Кларенс, сміхотливий гарненький хлопчик у яскраво-червоних штанях, схожих

на роздвоєну морквину, мимохідь повідомляє йому, що зараз 19 червня 528 р. У розпачі янкі пригадують, що в цьому випадку через два дні має відбутися повне затьмарення, яке в тому році, з якого він прибув, бути не повинно.

Янки приводять у величезний зал з дубовим столом величиною в циркову арену, навколо якого в яскравих дивовижних одязі сидить безліч чоловіків, які п’ють з цілісних бичачих рогів і закушують м’ясом просто з бичачих ж кісток, яких чекає зграя псів, раз у раз кидаються в бійку через видобуток – до загального захоплення присутніх. Сліпуче яскраво одягнені жінки розташовуються на галереї –

навпаки музикантів.

У проміжках між собачими бійками лицарі, дуже дружелюбні і уважні один до одного, займаються тим, що жахливо брешуть про свої військові подвиги і настільки ж простодушно вислуховують чуже брехня. Очевидно, ворогів своїх вони винищують не з злоби і не з корисливих помислів, і виключно з любові до слави.

Полонив нашого янкі сер Кей засуджує його до смерті, проте всіх бентежить його дивний, швидше за все, зачароване костюм, але знаменитий придворний чарівник, старець Мерлін, радить його роздягнути – і нагота героя знову бентежить лише його одного. Янки видає себе за ще більш могутнього чародія і, вже збудований на вогнище, велить сонцю згаснути, а потім, скориставшись загальним жахом, повертає сонце в обмін на сан беззмінного міністра, наділеного всією повнотою виконавчої влади.

Швидко з’ясовується, що шовкові та оксамитові вбрання дуже непрактичні, і щирого комфорту позбавлені навіть міністри – разом з милом, свічками, дзеркалами, телефоном, газом… З витонченим мистецтвом теж йде неважливо – ні однієї кольорової реклами страхової компанії на стіні. Зате слава! І скажена заздрість піжони Мерліна, що поширює чутки про чарівницькими безсиллі свого конкурента. За допомогою Кларенса і кількох зброярів янкі виготовляє порядну порцію пороху і громовідвід, а потім у найближчу грозу знищує “небесним вогнем” вежу Мерліна: “чари науки” виявляється сильніше застарілих чар.

Престиж янкі піднімається ще вище, і все ж незмірно більш могутньою залишається влада церкви, й взагалі, нація не уміє по-справжньому цінувати ніякі доблесті, якщо вони не підкріплені павиному родоводу. Зрештою янкі отримує від народу єдиний в країні титул “Господар”, що не заважає графам і герцогам дивитися на нього звисока. Правда, сер Саграмор Бажаний вшановував її виклику на поєдинок через випадкового непорозуміння. Сам поєдинок відкладається на три-чотири роки, доки сер Саграмор повернеться з чергового мандри у пошуках святого Грааля – кубка, в який, за переказами, колись була зібрана кров Христа.
У відпущений час янкі поспішає побудувати цивілізацію – спочатку йде бюро патентів, потім шкільна мережа, а потім газета; тільки газета здатна підняти з домовини мертву націю. У тихих куточках виникають паростки майбутніх промислових підприємств, куди спеціальні агенти збирають здібних молодих людей. У цих куточках вчать ще й вільнодумства, підкопується під лицарство і церква. При цьому янкі насаджує не атеїзм, а систему вільних протестантських згромаджень, щоб кожен міг вибрати собі релігію до душі. Електрична цивілізація з телеграфом і телефоном розростається в підпіллі, як розпечена лава в надрах погаслого вулкана. Людей, які зберегли гідність, схильних до самостійного мислення, Господар особисто відправляє на фабрику Людей.

Але його бурхливу діяльність перериває безглузда історія: до двору Артура є нікому не відома Алісандра Щоб Картелуаз (згодом перейменована Господарем в Сенді) і розповідає, що її пані і ще сорок чотири прекрасних діви заточені в похмурий замок трьох однооких, зате четвероруких велетнів. Честь звільнити прекрасних полонянок Артур надає подумки чортихаються янкі. У супроводженні Сенді янкі вирушає на пошуки, бо про карти тут не мають поняття. Він переносить незліченні незручності, подорожуючи у панцирі, коли неможливо ні висякатися, ні почухатися, ні самостійно забратися на коня, і тим не менш бере в полон і відправляє до двору декількох лицарів, переляканих клубами диму з його трубки, який янкі випускає через забрало.

Слухаючи базікання Сенді, він із сумом згадує “телефонну панночку”, яку любив в колишньому житті: яке щастя було вранці сказати в трубку: “Алло, центральна!” тільки потім, щоб почути її голос: “Алло, Хенк!” І все ж приємно зустріти в дорозі свого торгового агента – мандрівного лицаря із оголошеннями на грудях і спині: “Мило Персіммонса! Всі примадонни миються цих милом! ” Виробництво мила зростає, незважаючи на жахливий сморід, від якої король якось ледь не падає в непритомність, і самий знаменитий лицар Ланселот тільки ходить по даху і лається, не зважаючи на присутність дам.

Не менш приємно зустріти і лицаря, який рекламує зубні щітки, який переслідує обманула його колегу, що поширює політуру для печей.

Нарешті мандрівники дістаються до замку, який за цей час силою злих чар виявився перетвореним на свинячий хлів, велетні в пастухів, а прекрасні полонянки в свиней. Купити все стадо оптом виявилося справою нескладною – набагато складніше було, не знімаючи латів і дотримуючись вишукану ввічливість, і здоровим полонянок до ночівлі, розмістивши їх звичайно ж у будинку: янкі ніколи ще нічого подібного не нюхав! На щастя, удається здати свиней на руки слугам, щоб ті під наглядом очікували своїх друзів з усіх куточків землі. Але, на жаль, позбутися від не в міру балакучою Сенді йому не вдається – її має відбити в поєдинку який-небудь інший лицар.

Янки зустрічає жахливі картини рабства, але його хоче викорінити руками народу, поки що разюче байдужого до страждань рабів. Потім він дізнається, що неподалік, в Долині святості, вичерпався чудодійний джерело і Мерлін вже три дні посилено чаклує над ним, але даремно. Янки виявляє, що святому криниці потрібен звичайний ремонт, і відновлює його, але для більшого ефекту обставляє пуск води такими піротехнічними ефектами, що Мерліна відправляють додому на носилках. Нові газети зображують подія в настільки розв’язному арканзасского стилі, що навіть Господаря коробить.

У його відсутність король береться утілювати ідею про іспит на офіцерський чин, і головною вимогою виявляється родовитість. Але Господар знаходить вихід: скласти для знатної молоді особливий полк Його Величності, наділений всілякими привілеями, а вже інші частини армії скласти з більш рядових матеріалів і вимагати від них знань і дисципліни, якщо вже інші доблесті їм недоступні. Янки навіть здогадується зробити службу в придворному полку настільки престижною, що в ім’я її члени королівського будинку повинні відмовлятися від користування спеціальним королівським фондом. Це обіцяє помітне полегшення для державного казначейства.
Щоб ближче ознайомитися з життям простолюддя, янкі має намір відправитися в подорож країною, переодягнувшись вільним простолюдином. Король в захваті від цієї ідеї, ув’язується разом з ним. Путникам завдає багато клопоту та небезпек горда постава короля; одного разу Господар буквально рятує його від розлючених його лайкою лицарів, кинувши під копита їхніх коней динамітну бомбу. Король під керівництвом Господаря намагається опанувати покірною поставою, але йому не вистачає головного вчителя – безнадійних турбот. Зате король дивно благородно веде себе, зіткнувшись з чорною віспою! І разом з тим навіть у самих кричущих випадках він стає на бік знатних проти незнатних.

Трапляється їм на шляху простолюдді проявляє в бесідах гнітючу нерозуміння і затурканість, але зустрічаються і прояви почуття справедливості, готовності на жертву в ім’я близьких; будь-який народ, думає янкі, здатний створити республіку, навіть такий пригноблений, як російська, і такий боязкий і нерішучий, як німецька.

Зрештою, незважаючи на відвагу короля, їх з Господарем незаконним чином продають у рабство з публічного торгу, причому короля як ніби найбільше ображає те обставина, що за міністра дали дев’ять доларів, а за нього тільки сім. Работорговець швидко метикує, що “чванство” короля (янкі благає короля говорити про своєму королівському званні, щоб не нищити їх обох) відштовхує покупців, і приймається вибивати з неї гордий дух. Але, незважаючи на всі катування, король залишається незламані. Намагаючись звільнитися, янкі і король ледь не потрапляють на шибеницю, але їх рятує загін рицарів на велосипедах, вчасно викликаний по телефону Господарем.

Тим часом повернувся сер Саграмор затіває поєдинок, і янкі, незважаючи на всі намагання Мерліна, вбиває Саграмора пострілом з ніким тут не баченого револьвера. У продовження своїх перемог він викликає на бій все мандрівного лицарства. П’ятсот вершників мчать на нього, але кілька пострілів, щоразу вибивали по сідокові, виявляється достатньо, щоб звернути цю лавину в втеча.