“Які життєві цінності мені відкриває повість про блакитну дитину”
Не думаю, що серед письменників бувають відверто дурні люди. Напевно кожен письменник щось колись осмислив, розглянув життя і буття під своїм особливим кутом і готовий поділитися висновками про ті чи інші проблеми життя. Звичайно, сприймати це чи не сприймати – вирішувати виключно читачеві, але, тим не менш, оцінити щось нове з літературних творів може кожен. Більш того, в деяких випадках це навіть необхідно робити – існують такі літературні твори, які повинен прочитати просто-таки кожен.
Досить цікавою є повість авторства Анатолія
Я думаю, що основна життєва цінність, про яку хотів сказати всім читачам Анатолій Дімаров, полягає в тому, що не можна вимагати від людей того, чого ти сам в аналогічній ситуації не дотримувався. Батько чудово пам’ятав своє яскраве і активне дитинство, а тому він не міг і не повинен був надмірно лаяти свого сина. Звичайно, він бажав, щоб той не потрапив у які-небудь серйозні неприємності, а тому робив йому невеликі зауваження, намагався наставити його на шлях істинний, але, тим не менш, це не виходило за межі адекватності. Кожна людина, яка береться критикувати чужу поведінку, повинна згадати, а чи не було й для нього характерно щось подібне в попередні роки його життя. Якщо було, то й морального права критикувати інших він не має.
Звичайно, в даній повісті були описані й інші життєві цінності – важливість набрання гарного життєвого досвіду в дитинстві, використання всіх можливостей вільного часу в цьому віці, адже у дорослої людини такої великої кількості вільного часу просто не буває. Але все-таки мені здається, що саме цінність розуміння і доброго ставлення до свого ближнього, особливо терпимого ставлення до своєї дитини, і є основною цінністю серед тих, про які писав автор прекрасного твору “Блакитна дитина” Анатолій Дімаров.