Які причини спонукують кидати дітей?
В 2010 року Світлана Маницкая, народивши шостої дитини, просто втекла з родильного будинку, навіть не оформивши отказной документ. Даремними були багатотижневі спроби лікарів звернутися до совісті матері. Ні вона, ні її чоловік не захотіли навіть подивитися на сина. Пройшло два роки, і Історія повторилася. Світлана, порадившись із чоловіком, відмовилася від ще однієї новонародженої дитини. Кореспондента зустріла вороже й з викликом. На перше ж питання коротко відповіла, що старшої дочки двадцять років, воно вже замужем.
А іншим дітям –
Далі завідувачка повела кореспондента до немовляти, що тихо спало й не підозрював, що вже кинуто й тепер його долю буде залежати від людей, які будуть зустрічатися йому в лікарнях і дитбудинках. Смуглясте тільце, темні волосики, маленькі ручки й ніжки викликали в журналістки зворушливі почуття й нерозуміння того, як можна було покинути такого красеня. Що буде з ним далі? Коли підготують необхідні юридичні документи, переведуть маляти в дитячу клінічну лікарню №2, де його будуть опікувати уважні лікарі. А потім – дитячий будинок. Шансів на всиновлення небагато, адже хлопчикові повністю замінили кров і тепер він беззахисний перед кожною інфекцією
На жаль, випадки залишення матерями дітей стали масовими. Якщо торік в одному родильному будинку на дві тисячі немовлят припало вісімнадцять таких випадків, то в цьому їхнє число збільшилося до двадцяти трьох
Останнім часом стало модно зв’язувати це явище з матеріальними проблемами сімей, які, мов, породжують психологічну неврівноваженість породілей. Але, думаю, такі випадки все-таки одиночні. В основному ж причина складається саме в розбещеності молодих людей, їхньої неготовності до виконання сімейних обов’язків, до відповідальності за Майбутнє покоління. Розбещеність неминуче породжує черствість і жорстокість. Випадок, що трапився з нашої “героїнею”, все-таки унікальний, адже Мова йде про зрілу сім’ю, що от-от поповниться вже й онуками, тому, аналізуючи зло, заподіяне матір’ю й батьком своїй самій маленькій дитині, потрібно шукати його Корінь глибше. Не хочу здаватися патетичним, але думаю, що повинні тут говорити про недоліки нашого національного характеру. Протягом останніх десятиліть українців відучили відповідати за самих себе, думати про сім’ю. Це ж нашим предкам, ровесникам описаної в тексті породіллі, наполегливо утовкмачували в голів: “Спочатку думай у Батьківщині, а потім про себе”.
Сімейна зрада, як у випадку з Павликом Морозовим, зводилася в ранг подвигу. Нас розкидали по мирі, розбивши відчуття єдиного співтовариства, що називається сім’єю. Нас насильно розділили на “восточников” і “западенцев”, які чомусь повинні були ворогувати, а не жити, як брат із братом. Більші й міцні сім’ї знищували голодомором, а їхні жалюгідні залишки добивали русифікаторською урбанізацією. Тема^-те цигани в кращу сторону й відрізняються від нас, що, будучи досить екзотичними націями, краще зберегли те відчуття загального родинного багаття, якого останнім часом не вистачає нам. Замкнені в тісні квартирні клітки, відірвані від широкого степу, що для наших предків була символом волі, ми боїмося великої сім’ї, батьки наші народжують стільки, що природний приріст населення вже стабільно перетворився в негативний, і популярна донедавна в рекламі фраза “Нас – 52 мільйона” звучить уже як глузування. Отже, проблема бездоглядності – це не тільки їхня особиста проблема, це національна трагедія. Якщо “усім миром” не візьмемося за діло, то й народ український буде мати у світі славу нації бездоглядності
Навчання культурі сімейного життя повинні починати в школі й здійснювати на національних традиціях. Нехай увійдуть до числа першочергових шкільних справ сімейні свята, тому що на них майбутній чоловік і жінка будуть відчувати, наскільки важлива радість спілкування в колі близьких, рідних по крові людей. Нехай частіше спілкуються з учнями психологи. Нехай все суспільство плекає тих, хто вступає в подружнє життя, давню мудрість українського народу: “Якщо ти не побудував будинок, не посадив дерево, не склав пісні й не виростив дітей – ти прожив життя дарма!”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)