Як я розумію слова К. С. Лєскова: “Я не можу брати фактиком, а беру дещо психиею, аналізом характеру”? (На прикладі оповідання “Павлин”)
1. Сполучення реалістичного й вигаданого. 2. Автобіографічність подій. 3. Зміна характеру Павлина через любов. 4. Повне розкриття образа головного героя. 5. Документализм і психологізм в оповіданні. Для Н. З. Лєскова немаловажним моментом було показати в добутку не факти, не реальну й грубу історію, а щось, що дійсно робило б враження на читача.
Для нього важлива не правда життя, а правда душі людської, котра демонструється “психиею, аналізом характеру”. Багато добутків автора правдиві й биографични – частина, що відбувається в добутку
Жінка виявилася безсердечної, егоїстичної й владної. Будучи молодій і живучи в Парижу, вона довідалася про зраду й програш
Стягує плату на місяць уперед і у випадку непокори відправляє свого швейцара Павлина Певунова для застосування каральних мер Уже в цьому уривку оповідання спостерігається принцип, закладений у заголовку твору. Якщо жінка, будинок, слуга взяті Лєсковим з реального життя й биографични, то оповідання про зраду й опис характеру Павлина привнесено самим автором. Однак оповідання від цього не втратив своїй жвавості й правдивості, а образи Павлина і його господарки почали грати більш яскраво й відкрито для читача. Павича Певунова не люблять не тільки мешканці, але й сім’я хлопчика, від імені якого ведеться оповідання.
Небагато затримавши виплату, сім’я виявилася в опалі в господарки, і Павлин, що прийшов, виніс рами вікон незважаючи на мороз. Скарги господарці не зробили ніякого результату – вона нібито виїхала до всеношній Мати героя вилаяла Павлина в присутності одного з постояльців, однак той зненацька захистив його, сказавши, що той не злий у принципі людин. Він лише виконує волю своєї господарки.
Тут читачеві має бути зрозуміти тонкий психологічний аналіз, даний Павлинові від імені другорядного персонажа, що виражає, однак, думка самого автора. Незабаром приїжджає у квартиру нова сім’я – дама із шестирічною дочкою й старою матір’ю. Вони роблять враження заможних людей, однак це тільки до того моменту, поки і їхніх вікнах не виявляються виставленими. Тітка Ольга, до цього часу подружившаяся з ними, допомагає їм протягом довгого періоду часу навіть незважаючи на те що сім’я хлопчика більше не живе в цьому будинку Незабаром відбувається ланцюг трагічних випадків – умирає бабуся, а потім і мати дівчинки. Таким чином, дівчина залишається одна.
Тут відбувається перелом характеру головного героя. Якщо раніше читач представляв Павлина байдужою й безсердечною людиною, то після наступних подій відношення до нього міняється Павлин вирішив взяти опіку над дівчинкою Любою, сказавши, що грошей йому досить, а хочеться пожити для когось. Так Люба залишається в будинку Ганни Львівни.
Підросла й дівчина, що покращала, привертає увагу господарки будинку. У церкві її зустрічає юнак – автор, відзначаючи, що героїня дуже соромиться холопського положення свого вихователя. Автор знову дає токую психологічну характеристику дівчини, зовні дуже й дуже привабливої, але оказавшейся нездатної до почуття подяки своєму рятівникові. Тепер Люба постійно проводить час у Ганни Львівни, усе сильніше тяготячись Павлином. Та, відмінно розуміючи почуття дівчини, штовхає Любу на хитрість – радить вийти за Павлина заміж під прийменником більше частих зустрічей сней.
Насправді жінка хоче, щоб у Вольдемара була жінка, з якої не соромно здатися в суспільстві. Люба усе сильніше тяготиться своїм чоловіком, мріючи про блискуче світло, бали й салони. І незабаром Ганна дійсно запрошує її на бал у якості супровідного свого сина.
На балі збуваються всі мрії дівчини – вона стає королевою балу й коханкою Вольдемара. Павлин іде від справ. Займаючись практично увесь час прасуванням і пранням убрань дружини. Він дійсно любить дівчину, але багато чого розуміє – його ока бачать відношення до нього Люби і його це гнітить.
Однак герой не зауважує того, що дружина відкрито змінює йому з Вольдемаром. Незабаром у будинок Ганни Львівни приходить поліція й забирає, Любу й Вольдемара. На спроби Павлина довідатися, що відбувається, він чує наступні слова пристава: “Угамуй, у тебе капелюх до голови приросла, або ти боїшся роги показати?!” У Павлина відкриваються очі И якщо раніше читач сприймав героя з неабияк часток іронії, тепер йому стає відверто шкода його.
Вольдемара відвозять на північ, а Любу відпускають – з’ясувалося, що коханець дівчини привласнив собі коштовності якоїсь дами, зваливши всю провину на Любу. Перш ніж зникнути разом з оббреханою дівчиною Павлин підходить до Вольдемару й говорить про те, що той повинен женитися на дівчині, тому що та від нього вагітна. Те що вона одружена Не повинне бентежити Вольдемара, тому що Павлин зобов’язується зникнути, ставши при житті мертвим. Вольдемар подорожує по країні, усе більше наближаючись до місця свого посилання. Якось він зауважує жіночий силует у вікні.
Він не може його довідатися, але незнайомка явно хоче залучити його увагу. Він заінтригований. Через якийсь час до нього підходить страшний, оброслий старий і простягає йому записку. З жахом Вольдемар довідається в ньому Павлина, дівчина у вікні виявляється Будь-який У записці сказано, що Любов Певунова тепер удова, а Павлин говорить, що він міщанин Спиридон Андросов із законним паспортом. Вольдемару доводиться женитися на нелюбимій дівчині, але він не втрачає часу даром, пропиваючи гроші, залишені Павлином на життя.
Дівчина, зрозумівши, яку страшну помилку вона зробила, кається й часто плаче, Павлин шле їй листи й записки. Через якийсь час пари знову зникає. Далі дія оповідання переноситься на острів Валам, де коштує жіночий монастир. У ньому з’являється нова послушниця Людмила, про долю якої нічого невідомо. Незабаром вона гине від сліз і сивої, кошлатий старки ставить на її могилі хрест із епітафією: “Схимонахиня Людмила, у миру грішна Любов”.
Так Лєсков допускає свого читача до різних емоцій і почуттів до вірного розуміння героя. І якби оповідання будувалося цілком на сухому перерахуванні фактів, він не був би таким зворушливим. Саме в тонкому співвідношенні реальн і вигаданого, фактична й психологічного й криється велика майстерність Лєскова-Письменника й Лєсков-психолога
(2 votes, average: 4.00 out of 5)