Як виразилися принципи Пушкіна-Історика у романі Капітанська дочка?

Випливати за думками великої людини є наука сама цікава. О. С. Пушкін Роман “Капітанська дочка” побудований на двох різних сюжетах – історичному й побутовому, реальному й вигаданому. В історичних сценах виразилася пушкінська філософія історії, у побутових сценах – його моральна філософія. Однак подібний філософське “поділ” досить умовно. Переплітаючи складним образом сюжетні лінії, Пушкін об’єднав історичні й загальнолюдські аспекти філософії: він “наблизив” загальнонаціональну історичну подію (Пугачевское повстання)

до звичайної людини, тоесть оцінив історичну подію не з погляду абстрактної світової історії, а з погляду конкретної особистості. Отже, перший принцип Пушкіна-Історика в “Капітанській дочці” – гуманізм Гуманізм – це визнання людини вищою цінністю у світі, визнання права людини на волю, щастя, розвиток і прояв своїх здатностей.

Крім страшенних лиходіїв Швабрина й Бєлобородова, всі персонажі в Пушкіна є позитивними, тому що мають доброту й великодушністю: капітан і капитанша Миронови, кривий поручик Іван Ігнатійович, піп і попадя в Білогірській міцності, слуги Савельич і Палашка, гусарський

ротмістр Зурин і т. д. Та й головний герой роману – Гринев – розуміє, що його історія любові закінчилася щасливо саме завдяки добрим людям. Пушкіна показує, що прагнення робити добро для героїв роману виявляється сильніше станових перегородок. Навіть розділені класовими інтересами, вони по-людськи допомагають друг другові Наприклад, козацький урядник Максимич у сцені страти вказує на капітана Миронова, а наступного дня передає офіцерові-дворянинові Гриневу подарунок від Пугачова – коня так кожух. При цьому козак ніяково приховує полтину грошей, і Гринев, добродушно прощаючи цей обман, чує у відповідь: “Дуже вдячний, ваше благородіє, вічно за вас буду бога молити” (ІX). Той же Максимич під стінами Оренбурга передасть Гриневу лист від Маші й у такий спосіб допоможе обом головним героям.

Палашка – кріпосна дівка Миронових – не кидає свою панянку-сироту, поки Маша перебуває під арестому Швабрина, хоча Пугачов всім кріпаком даровал волю. Після звільнення капітанської дочки Палашка їде з панянкою в село Гриневих. Гуманізм пов’язаний із загальною історичною концепцією роману – з думкою про те, що нещадний селянський бунт несе зло всім без розбору – і правим, і винуватим Гинуть капітан Миронов і його дружина; залишається сиротою їхня вісімнадцятирічна дочка; жителі Оренбурга страждають і вмирають від голоду, обложені пугачовцями; і мужики, і добродії однаково бідують на території, охопленої повстанням. Гринев згадує у своїх “сімейних записках”: “Ми проходили через селища, розорені бунтівниками, і поневоле відбирали в бідних жителів те, що встигли вони врятувати. Правління було всюди припинене: поміщики вкривалися по лісах” (XІІІ).

Як же домогтися, щоб відносини між людьми, станами (класами), державами будувалися на принципах гуманізму? Відповідь Пушкіна – треба поширювати в народах освіта. Тому просвітительство – другий принцип Пушкіна-Історика.

Просвітительство як ідейний плин виражав прогресивне для XVІІІ – початку XІX століття прагнення суспільства осмислити своє духовне життя з погляду її розумності (розуму) і тим сприяти суспільному прогресу. В історії Франції, що завжди була зразком для наслідування в Росії, просвітителі зіграли видатну роль. У своїх книгах Д. Дідро, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Ж. Д’аламбер і інші довели, що, піддані критиці розуму, державні інститути феодальної Франції виявляються несправедливими й виявляють повну неспроможність. Так ідейно була підготовлена Велика французька революція Відповідно до поглядів просвітителів, людина споконвічно добра, негідником його роблять погане виховання й несправедливі умови життя. Пугачовців Гринев називає лиходіями, але, коли вони тягнуть молодого офіцера до шибениці, вони не випробовують ненависті до нього й поводяться стосовно Гриневу дивно: “”Не бось, не бось”, – повторювали (…

) згубники, може бути й справді бажаючи підбадьорити” (VІІ) героя. Вартові мужики в Бердской слободі без побоїв і приниження перепровадили полоненого Гринева в “палац” до Пугачова (XІ).

Навіть головний лиходій – Пугачов – здатний на великодушні вчинки, що доводить історія його відносин із Гриневим. На думку просвітителів, завдання суспільства – просвіщати людей, і якщо освічених громадян буде багато, те саме суспільство зміниться клучшему. При цьому освіта розумілася широко: не тільки навчання грамоті, але й виховання в громадянах шляхетних почуттів і правильних вдач. У Росії освіта, на думку Пушкіна, необхідно не тільки простому народу, але й дворянству. Батько й син Гриневи – позитивні герої роману, але в їхньому поводженні письменник відзначає риси поміщиків-кріпосників (1,V) у відношенні їхнього кріпосного раба Савельича, відданого панам душею й тілом.

Якщо кращі дворяни звертаються із кріпаками настільки несправедливо, то що очікувати від інших? Звідси зрозумілі й причини селянської війни, і жорстокість повсталих мужиків: вони протестують проти нелюдського відношення до них. Просвітителі вірили в освіченого монарха, що проводить у своїй країні прогресивні реформи, не доводячи народ до бунту.

Вромане Катерина ІІ представлена (правда, з великою часткою іронії) освіченою государинею: вона доступна для підданих (капітанська дочка без церемоній говорить із імператрицею в саду), розбирається в людях (вірить Маші, але потім перевіряє факти), нагороджує по заслугах (звільняє Гринева з-під наслідку). Третій принцип Пушкіна-Історика – історичний детермінізм: кожна подія розглядається не як випадкове, а як закономірне, що має своєї причини в минулому й наслідку в майбутньому. Оцінка, що дається події або діячеві, ураховує історичну епоху, або те, що сам Пушкін називав “дух часу” (“Роман у листах”). У невеликому романі письменник зобразив більшу історію.

Пугачов назвався імператором Петром ІІІ, незаконно скинутим Катериною Так історичні події “Капітанської дочки” зв’язалися з попередньою епохою – двірським переворотом 1762 року. Крім того, письменник двічі згадує, що незадовго до народної війни ( 1773-1775), а саме в 1771-1772 роках, в Оренбурзькому краї вже були хвилювання яицких козаків. В умете, куди випадковий перехожий вивів кибитку Гринева, молодий дворянин почув розмову вожатого й хазяїна, з якого не зрозумів нічого, “але після вже догадався, що справа йшла про справи Яицкого війська, у той час тільки що втихомиреного після бунту 1772 року” (ІІ). У другий раз Гринев коротко згадує про ті ж події, указуючи причини хвилювання козаків: “Причиною (…

) були строгі міри, початі генерал-майором Траубенбергом, щоб привести військо до належної покори. Наслідком було варварське вбивство Траубенберга, свавільна зміна в керуванні й, нарешті, утихомирення бунту картеччю й жорстокими покараннями” (VІ). Ще раніше, в 1740 році, в Оренбурзькому краї були самим жорстоким образом подавлені генералом Урусовим хвилювання башкирів. Непряме нагадування про це знаходимо в VІ главі роману, коли до капітана Миронову приводять пугачевского вивідача – башкира з вирізаною мовою. Вид його потряс молодого Гринева: “Ніколи не забуду цю людину.

Йому здавалося років за сімдесят. У нього не було ні носа, ні вух Голова його була виголена; замість бороди стирчало кілька сивих волось; він був малого росту, худий і згорблений; але вузенькі очі його блискали ще вогнем. “Луні! – сказав комендант, довідавшись, по страшних його прикметах, одного з бунтівників, покараних в 1741 році. – Так ти видно старий вовк, побував у наших капканах.

Ти знати не вперше вже бунтуєш, коли в тебе так гладко вистругана голова””. І башкирський, і козацький бунти уряд придушив силою, замість того щоб з’ясувати й усунути причини народного невдоволення Результатом цієї легковажної політики стала селянська війна під предводительством Пугачова. Відомо, що, намалювавши в “Капітанській дочці” образ великодушного Пугачова, Пушкін порушив літературну й історичну традицію.

Колись, наприклад у книзі П. Сумарокова “Огляд царювання й властивостей Катерини Великия” (1832), Пугачов зображувався нещадним лиходієм, кривавим убивцею Пушкін, дотримуючи принципу історичного детермінізму, показав Пугачова героєм свого часу, коли розправи, насильство над жінками, страти через повішення, катування були звичайною справою. Чудово велике міркування Гринева про катування, що повинне було виправдати доброго капітана Миронова, що вирішило застосувати батога (!) до полоненого башкира (VІ).

Гринев, людина свого часу, не описує інші дворянські “подвиги”, імовірно, тому, що не бачить у них нічого обурливого. Зате їх описує А. Н. Радищев в “Подорожі з Петербурга в Москву” (1790), а Пушкін в історичній монографії “Історія Пугачова” (1833), опираючись тільки на документи, покаже, що під час Пугачевского повстання бунтівники й царські офіцери по черзі вішали своїх супротивників, і важко сказати, хто проявляв при цьому більшу жорстокість. Четверті принципи Пушкіна-Історика – сумлінність, тобто точний виклад історичних фактів, що виключає всяку фантазію автора.