“Як варити і їсти суп із дикої качки” – одна з найдотепніших і найліричкіших “Мисливських усмішок” Остапа Вишні ОСТАП ВИШНЯ
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930-Х РОКІВ. ПРОЗА
ОСТАП ВИШНЯ
“Як варити і їсти суп із дикої качки” – одна з найдотепніших і найліричкіших “Мисливських усмішок” Остапа Вишні
Остап Вишня – відомий український гуморист. Доля приготувала йому нелегке життя. Але попри будь-які життєві випробування письменник не озлобився, не втратив віру в людей, в добро. Найбільш точно вдачу письменника охарактеризував М. Рильський: “Він світив як сонце; до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів і гриміти як грім, і того грому боялись усі
Однією з найдотепніших і найліричніших “Мисливських усмішок” Остапа Вишні є усмішка “Як варити і їсти суп із дикої качки”, присвячена М. Рильському, другові Вишні та колезі по полюванню. Відомо, що ніхто із них ніколи не вбив
Уже перші речення усмішки викликають зацікавлення й інтригують, адже містять “несподіване” повідомлення, що, виявляється, на основі багатолітніх спостережень і наукових досліджень один відомий орнітолог дійшов висновку, що “дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах” річок. Такий початок налаштовує на ліричний лад, у душі викликає лагідний, добрий настрій.
Далі розповідь ведеться в такому ж ключі: не поспішаючи, оповідач пояснює усім відоме й зрозуміле, як готуватися до полювання, що з собою слід брати. Виявляється, для цієї справи обов’язково потрібно взяти рушницю й набої, а також інший мисливський реманент, без якого ви не зможете правильно навіть прицілитися. Що ж це таке? Не здогадуєтеся? То читайте усмішку далі. Це, звичайно ж, рюкзак, буханка, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопка… Прискіпливий читач може запитати: “Навіщо ж стопка?”. Гуморист не затримується і відповіддю і пояснює недосвідченому в питаннях полювання, що це для того, “щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…”. Використаний прийом невідповідності й викликає сміх.
Та майстер гумору розуміє, що твір зацікавить і матиме мистецьку цінність лише тоді, коли в сюжет ввести нові елементи. Тому у творі знаходимо й описи природи. Іронічно й з гумором автор малює вечірній пейзаж: “Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать…”.
Найсмішнішим у творі є його кінець. Коли вже все готове, щоб починати варити “янтаревий суп із дикої качки”, раптом хтось із домашніх, чи дружина, чи мама, “охнувши, кине вам:
-Та це ж курка, а не качка!
Ви авторитетно заявіть:
-Це – качка. Тепер усі такі качки пішли. Яровизовані…
-А чому в неї горло перерізане?
-Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати. Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й… зарізалась”.
Ця ситуація дійсно нагадує анекдот, а вміння оповідача знайти миттєво “логічні” пояснення стає причиною здорового сміху. Крім того, усмішки Остапа Вишні виховують почуття любові до рідного краю, відкривають читачеві чарівну красу природи, сприяють розвиткові творчої уяви та естетичних смаків.
Значення творчості Остапа Вишні у розвитку української сатириОстап Вишня. Відомий український гуморист, сатирик, “король українського тиражу”. Він умів викликати сміх. Він умів бити сміхом. “Ворога треба бити”, – писав він, і цитував Гоголя: “Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі”. Читачі любили його твори, починали сміятися, як тільки бачили мого прізвище під усмішкою чи гуморескою.
Яких тільки тем не торкався у своїй творчості талановитий письменник. У памфлетах і фейлетонах, усмішках і гуморесках, нарисах і п’єсах він розповідав і про українське село з його віковими злиднями, і про те, як люди прагнуть нового життя, і про злободенні суспільно-політичні проблеми. Цікавила його й доля інших народів, наприклад, кримських татар.
У своїх творах письменник влучно використовував надбання усної народної творчості: дотепи, прислів’я, приказки, анекдотичні ситуації. Вони насичені розмовною лексикою, автор вживає діалектизми, терміни, професіоналізми, іншомовні слова, архаїзми, творить свої слова, для створення комічного ефекту вдається до фонетичної зміни російських слів.
Остап Вишня показав себе глибоким знавцем життя народу, його побуту, звичаїв, мови. Його гумор має глибоко національний характер, письменник зумів правдиво передати особливості українського менталітету.
Про національну самобутність творчості митця свідчить також майстерне відтворення ним побуту та звичаїв українців, захоплене змалювання природи батьківщини.
Учився О. Вишня у Котляревського і Гоголя, творчо використовував спадщину Шевченка та Стефаника, але, орієнтуючись на здобутки славних попередників, зумів залишитися самобутнім, ні на кого не схожим. Це сприяло тому, що письменник став творцем усмішки – нового літературного жанру, своєрідність якого криється в умілому поєднанні доброзичливого гумору, лаконізму й дотепності, використанні побутових замальовок, жанрових сценок та ліричних авторських відступів і пейзажів.
Але все ж таки головним джерелом його гумору була любов до життя, насамперед – свідома любов до людини.
“Просто не любив я печальних лиць, – писав видатний гуморист, – бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося… Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. Щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!”
(2 votes, average: 2.50 out of 5)