Художнє багатство “Мисливських посмішок” Остапа Вишні

Широко відомий на Україні й за рубежем український гуморист і сатирик Остап Вишня. Творцем незвичайної “вишневої посмішки” справедливо називають Остапа Вишню – майстра сміху, що видається художника, народного письменника. Особливої любові читача заслужили “Мисливські посмішки” Остапа Вишні, напевно, єдиний у літературі випадок, коли значний по обсязі й художній силі цикл добутків гармонійно й сильно пронизаний життєрадісним гумором і почуттям патріотизму

Згадаємо неповторні сторінки “Мисливських посмішок”, будь

те “Відкриття полювання” або “Як варити і є суп з дикої качки”, або “Лисиця”, або “Із крякухой на озері”, і побачимо, що їхня невловима чарівність розлита невидимо по всій художній тканині й приховує в собі незліченні багатства. Скільки тут легені гумору, скільки чудового й ніжного ліризму, а головне, як неймовірно вони переплітаються: “Швиряется вгорі якийсь космічний хлопчик зірками, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, скрипить віз, дишель своє вниз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, і плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань…” Це “чудесне” виступає живою

істотою, будить почуття любові до рідної землі, до її лісів і полів, рікам і озерам, рослинам і тваринам. Напевно, саме в добутках цього безсмертного циклу найбільше повно виразилася чиста, щедра й весела душа, нашого смехотворца. За лукаво всміхненим образом оповідача ми добре бачимо самого автора з його поглядами на мир і його ніжну любов, Це мисливець того найрідшого характеру, що виходить на полювання не з наміром убити, а, навпаки, з метою по можливості уникнути насильства над природою. Подивимося, як автор зображує своїх героїв: це завжди мисливець-невдаха й мисливець-фантазер. Ми бачимо тих, хто любить базарну “дичину”, тих, хто жартує й сміється над короткозорим бухгалтером, тими, хто стріляє в “горжетку”, а замість цього губить останню “лису” капелюх, тих, хто любить поговорити про мисливські подвиги. Це люди надзвичайної правдивості, які нікого не видумують, а покладаються лише на життєві випадки: “розповім, то не повірите, але це – факт”. Згадаємо, яку “утчу” приніс додому один з Мисливців:

– И це ж курка, а не утоку… – Це утоку. Тепер всі такі качки пішли. Яровизовані – А чому в неї горло перерізане? – Чому? Чому? Всі вам отож цікаво знати – Летіла, побачила, що цілюся, виходу не було, взяла й зарізалася…

Наступного разу вам будуть розповідати про незвичайний собака^-гордонові: “таких псів тепер не буває який один раз устав на опойку в густій ліщині на вальдшнепа, і так устав, що ніякими свистками, ніякими гудками його не можна було зрушити з тієї стійки…”. Повернувшись через рік, хазяїн побачив: “Дивлюся, коштує кістяк мого гордона, і коштує з піднятою правою лапою! От був собака! Мертва стійка!”. А яким гумором і лагідним сміхом наповнені оповідання про збори на полювання! Ніхто у світі не догадався б, що на полювання необхідно брати: “рюкзак, буханець, консерви, огірки, помідори, десяток яєць і стопку…”. Що ж значить “стопка”? “Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду із човна, коли човен тече…”. Усі розуміють, про що хотів розповісти автор, на що натякає. Здається, від невдач ніхто не застрахований, і мисливці-фантазери теж, бувало, рушницю забудуть удома або ж на полюванні його не зарядять у самий відповідальний момент; “бувало, уб’єш замість вовка собаку або ж замість утоку свою викохану крякуху…”.

“Мисливські посмішки” – явище незвичайне в українській літературі: це неповторний синтез народного анекдоту й авторського чарівного ліризму. Напевно, тому вони так і залучають до себе увага. Хочеться читати й читати, щоб знову довідатися про невдалий, але чистих душею, мисливцях, щоб знову від душі розсміятися від їхніх пригод, щоб знову поглибитися в надра ніжного ліризму Остапа Вишні, де головним для людини стає його прихильність до рідної землі, до свого народу, до його мови й культури. Мені здається, що ніхто з письменників не зміг би написати таких чудових добутків, як це вдалося Вишні! “Мисливські посмішки” – це як гімн живій природі, всім рослинам, всією твариною, всім пташкам. Це гімн людині, що не хоче нічим нашкодити чарівній рідній природі. Автор начебто говорить: “бережіть ці поля й ріки, цінуєте найрідшу красу рідного краю!” Прислухаємося до його слів!!!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Художнє багатство “Мисливських посмішок” Остапа Вишні

Categories: Нові твори

Links