Я вам розповім про час і про себе. В. Маяковський
Владимир Маяковський! Ще в раннім дитинстві він входить у нашу читацьку свідомість. Перші свої самостійні кроки ми робимо, звіряючись по вічному: “Що таке добре й що таке погано?” Тоді це було для мене чимсь величезним, незрозумілим і нескладним. На наступне сприйняття поезії Маяковського вплинуло сформоване про нього подання як про поета – співаку революції. І це відповідає дійсності, тому що навіть у самих ліричних добутках, поруч із щиросердечними переживаннями поета присутній червоні кольори – кольори революції:
У поцілунку
У тремтінні тіла близьких мені
Червоні кольори моїх республік теж повинен полум’яніти.
В. Маяковський був “кольорами кращих людей, двигуном двигунів, сіллю солі землі”. Люди пишаються його ім’ям, пишаються навіть тим, що він жив на нашої планети й був часточкою людства. Так, ним неможливо не пишатися! Маяковського можна любити або не любити, розуміти його ідеї або бути їхнім супротивником. Але те, що дійсно гідно поваги, – глибина почуття, сталість, відданість ідеї – незмінно є присутнім у його віршах. Основна проблема виховання людини – це проблема віри, ідеалів,
Можна й кепки, можна й капелюха,
Можна і рукавички надягти на лабети.
Але немає на світі пре червоній одежі,
Чим бронза мускулів і свіжість шкіри
А от моральна позиція самого автора:
Я пихатим словам повсякчасний ворог,
И не розтікаючись одами до Восьмого березня,
Я хочу, щоб скінчилася така помісь бійок, пияцтва, неправди, романтики і мата.
Ніжність, ненависть, любов, туга й біль – вся гама сильних людських почуттів представлена в Маяковського в самому яскравому їхньому прояві. Найбільш близька мені в його творчості любовна лірика. Вона досягла таких почуттєвих вершин, що їй не вистачає звичайних слів для вираження – занадто сірим і безбарвними здаються вони. І з’являються слова-гіганти: “любов-любов-кохання-громада-любов”, “любо вища”. Він не вміє почувати дрібно. Маяковський – гігант, що плаче морями -“сльозами”, для якого океан малий, а небо здається крихітним. Поет незвідних крайностей. В одних віршах слова “кричать”:
? !душу витягнуся, розтопчу. Щоб більша! – і закривавлену дам, як прапор!,
? І раптом з гучного лементу переходить на шепіт, виконаний розпачі:
? Дай хоч останньою ніжністю вистелити твій крок, що йде.
Маяковський для мене – це людина, що дивиться на мир і бачить його не так, як я. І цим він мені цікавий. Поет залучає своєю неповторністю, несхожістю з іншими, чудовим миром несподіваних фантазій:
А ви ноктюрн зіграти змогли б на флейті ринв?
Вірша Маяковського – це відбиття його душі. У них він розкриває свої почуття, думки. Дійсно, Маяковський віддав “свою дзвінку силу поета” народу й революції. Воістину, В. В. Маяковський – поет і борець. Його злободенна, гнівна, кипляча, що бризкає жовчю сатира, на жаль, актуальна й у наші дні. Необхідно відзначити, що Маяковський – поет, що далі всіх заглядав у майбутнє й “приділяв” увагу своїм нащадкам:
Шановні товариші нащадки!
Риючись у сьогоднішньому скам’янілому г..,
наших днів вивчаючи потемки, ви, можливо,
запитаєте й про мене.
І поет виявився прав: його вірші, пройшовши крізь призму часу, не знецінилися, а його “дзвінка сила поета” як і раніше нагадує людям, яке місце й сьогодні займає творчість поета й громадянина В. В. Маяковського в літературній спадщині.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)