Ф. Тютчева називають співцем природи. її краса з дитинства ввійшла в серце поета з полів і лісів, що оточували його рідний Овстуг, із чудових придеснянських луків і березняків, неосяжного синього неба Брянщини. Один із найкращих віршів відомого поета “Весняна гроза” присвячений природі. Незважаючи на те що поет написав його в Німеччині, мені здається, думками і душею він линув на Батьківщину і оспівував красу її природи: Люблю грозу в начале мая, Когда весенний первый гром, Как бы резвяся и играя, Грохочет в небе голубом. І ми вже уявляємо
блакитне небо на початку травня, ніби відчуваємо дощові краплі, які поет порівнює з перлами. Бачимо ліс, осяяний сонцем і вмитий дощем, що вабить нас свіжістю і красою. У кожному рядку вірша звучить музика гуркотіння і грому: “перший грім гуркотить”, “пташиний гам лісний”. Ф. Тютчев показує святковий рух у природі. Радість оновлення. Грім поет називає молодим. Він ніби сповіщає про весняне свято, що торкнулося землі – гір, лісів, птахів, гірських потоків. Це і є піднесена по-тютчевському краса світу. Продовження цього піднесення ми відчуваємо у його вірші “Весняні води”: Еще в полях белеет снег,
А воды уж весной шумят – Бегут и будят сонный берег, Бегут, и блещут, и гласят… Поет називає води гінцями весни. Вони, ніби живі істоти, сповіщають усім про її прихід. І одразу уявляєш залишки снігу, що відбирає очі, веселе різноголосе дзюрчання струмків. Далі поет каже про тихі, теплі травневі дні, порівнює їх із дівочим танком. Мовби чуєш шелест молодого листя білокорих беріз, бачиш цвітіння садів, квітів. Ось така світла й мажорна поетична музика віршів Ф. Тютчева.
