Мово моя українська!

Мова – то душа народна! Ти постаєш в ясній обнові. Як пісня, линеш, рідне слово. Ти наше диво калинове, кохана, материнська мова!
Д. Білоус Рідна мова… Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п’янкий запах рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова – це характер народу, його пам’ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і зав’язь.

Ще в дитинстві рідна мова допомагає нам пізнавати світ, відкривати для себе великий і чарівний світ життя. Без мови не може існувати й розвиватися суспільство, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Слово надто багато означає в житті. Як відомо, воно може впливати на долю, воно вмить змінює настрій, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному із словників. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова М. Рильського:
Як парость

виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно. Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде! Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, до рідного народу, не вартий уваги і поваги. І це болить нам, тим, хто любить рідну Україну, рідну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звіряємося у дружбі, словами ніжними відкриваємо серце коханій людині, словами гострими і твердими, “мов криця”, даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її.
Українська мова – це барвиста, запашна, нев’януча квітка, яка вічно квітне, долаючи час, кидаючи барвисту стрічку з давнини у майбутнє. Вона виткана і червоною калиною, і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м’ятою. Відомий поет і композитор Юрій Рибчинський із захопленням говорить про мову:
Мова наша, мова – Мова кольорова, В ній гроза травнева Й тиша вечорова… Жодна країна світу, мабуть, не дозволила б нікому зневажати, принижувати, визнавати другорядною свою мову. Українська мова – це неоціненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи із покоління в покоління мудрість, славу, культуру і традиції. Наше українське слово, хоча і вмирало з голоду, і бідувало, переслідувалось і заборонялось, але вистояло і відродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашій мові потрібен саме зараз вогонь любові й духовна міць.
Калиновою, солов’їною називають українські поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але водночас щиро, із синівською любов’ю звеличує рідну мову. Ось як В. Сосюра захоплюється мовою: О мово рідна! Їй гаряче
Віддав я серце недарма. Без мови рідної, юначе, Й народу нашого нема. Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова – це невід’ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. З рідною мовою мають зв’язок найдорожчі спогади про перше слово, вимовлене в дитинстві, почуте з маминих вуст, затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, під якою вперше зустрівся з коханою людиною:
Вона, як зоря пурпурова, Що сяє з небесних висот. І там, де звучить рідне слово, Живе український народ. Мова народу – найкращий цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається.
Одна українська приказка говорить: “Ласкавими словами й гадюк чарують”. Тож бережімо рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити один одному лише добрі слова, тоді і світ навколо стане кращим, добрішим.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мово моя українська!

Categories: Твори з літератури

Links