Тема гармонії й стихії в лірику Ф. Тютчева

Лірика російського поета Федора Івановича Тютчева відкривает для читача несподіваний погляд на оточующий мир. По-перше, він був поетом-філософом і вкладав у вірші свій світогляд, його осяяння щодо зв’язку людини з навколишнім світом вражають точностью й позачасовим звучанням. По-друге, крім поезии він займався дипломатичною роботою, служив за кордоном на благо батьківщини й досяг високого розуміння ролі своєї країни в загальному історичному процесі. Творча спадщина Тютчева складається з 400 стихотворений, а виходить, необхідно глибоке

вивчення каждого твору, щоб з малої кількості написаних їм рядків одержати як можна більше повну поетичну картину миру представника росіянці думки XIX століття. Унікальність лірики Тютчева відчувається вже при прочитанні його філософських мініатюр-прозрінь у форме чотиривіршів (“Природа – сфінкс… “, “Нам не дано вгадати…

“). Уперше в російській літературі з-під пера Тютчева виходять мініатюри, які серйознішають жанром, хоча до цього їхня коротка форма искористувалася тільки для жартівних віршів і епіграм Таїнства природи й мирозданья зачаровують воображение поета – він звертається до цієї

теми багато разів. Окружающий мир – таємничий і непізнаваний, автор порівнює життя людини з подорожжю по хвилях світового океану: Уж у пристані чарівний ожив челн; Приплив росте й швидко нас несе В незмірність темних хвиль… І ми пливемо, пилающею безоднею З усіх боків оточені. (“Як океан объемлет куля земної… “) Поета хвилюють питання пристрою мирозданья, він верит, що, уважно прислухаючись до звуків природи й придивляючись до її картин, людина зможе відкрити для себе великі таємниці й знайти відповіді на багато хто вопроси.

В одному з віршів ліричному героєві откриваются секрети в особливий час, у годину “у ночі всесвітнього молчанья”, у годину “явищ і чудес” (“Бачення”). Єднанню людини із природою протиставляєся їхній розлад; поет використовує образ моря й очерету. Людина – очерет, шерех якого, за природними законами гармонії, повинен сполучатися із шумом моря, візле якого він росте: Незворушний лад у всьому, Созвучье повне в природі, – Лише в нашій примарній волі Розлад ми з нею усвідомимо.

Звідки, як розлад виник? І отчого ж у загальному хорі Душу не те співає, що море, И нарікає мислячий очерет? ( “Співучість є в морських хвилях… ” ) “Мислячий очерет” і є людство, і разом з морем, небом і землею воно повинне становити єдиний хор. Причина розладу криється в душі людини, тому що люди розучилися чути й підтримувати гармонию природи, вони не чують її заклик (“Не те, що мнете ви, природа…

“). Тютчев часто звертається до тематики стихії. Буйна, страхаюча стихія представлена в образі бури (“бур заснулих не буди, під ними хаос ворушиться”), візникают образи дня (“блискучий покрив”, “втішний”, “люб’язний”) і ночі (“безодня зі страхами й мглами”, “тимная пропасти”). Спілкування з божественним миром вищих істот допоможе людині повернути “наследье родове” і довідатися істину (“Свята ніч на небокрай зійшла… “, “Silentium! “, “Як добре ти, про море нічне…

“). Тютчев зумів передати у своїй ліриці красу окружающего миру, як неї бачать представники романтического напрямку – як відблиск ідеальної гармонии, властивим вищим мирам. Відчуття причетності до цього миру ідеалів викликають багато віршів поета. Навчитися бачити прекрасне й таємниче в повсякденних явищах – заклик поета до всім поколениям його читачів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема гармонії й стихії в лірику Ф. Тютчева

Categories: Твори з української літератури

Links