“Хвиля й камінь, вірші й проза, лід і пломінь…” (Онєгін і Ленский у романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”)
1. Подібність і розходження двох героїв роману. 2. Ленский – романтичний ідеал поета. 3. Онєгін – світська людина. Онєгін і Ленский – герої роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” – дві протилежні особистості: Один – юний мрійник, а іншої – розчарований у житті й не живильний на її чий рахунок ілюзій нудьгуючий світський денді. Здавалося б, що в них загального?
Як могла виникнути між ними дружба? І дійсно, спочатку… взаємної разнотой вони один одному були нудні; Потім сподобалися; потім З’їжджалися щодня верхи И незабаром
Хвиля й камінь, Вірші й проза, лід і пломінь Не настільки різні меж собою… І дійсно, обоє героя, незважаючи на несхожість, сливут за вільнодумців. Ленский, що навчався в Геттингенском університеті – одному з найбільш ліберальних навчальних закладів Європи, “з Німеччини мрячної” Привіз ученості плоди: Вільнолюбні мрії, Дух палкий і досить дивний Завжди захоплене мовлення И кучері чорні до плечей Згадування про кучері до плечей не випадково. Це пряма вказівка на вільнодумство героя.
Довгі
Ярем панщини стародавньої, оброком легенею замінив”. Це відразу викликало неприйняття сусідів, які доглянули в цьому “жахливу шкоду”. Виходить, у цих двох персонажів, набагато більше загального, чим можна припустити на перший погляд. Не випадково Онєгін виявляється єдиним, хто в сільській глухомані здатний зрозуміти й по достоїнству оцінити юного поета.
Ленский зізнається, що ненавидить “модне світло”, але й “шумні бенкети” сільських поміщиків йому теж далекі Він біжить від їх “розсудливих розмов” Про косовицю, про провину, Про псарню, про свою рідню… В Онєгіна ж життя в сільському “чарівному куточку” викликає розпачливу нудьгу. З легкою іронією описує Пушкін юність героя, його захоплення світлом і світськими красунями. Він з легкістю домігся вигідного про себе думки й досяг досконалості в “науці страсті ніжної”.
Але все це незабаром знудило йому. Почуття в ньому охолонули, друзі набридли, красуні встигли стомити. І розлюбив він нарешті “і лайка, і шаблю й свинець”.
Він стає похмурий, холодний, до всього байдужий. Його млоїть неможливість вирватися з порочного кола світської суєти. Він їде в село в надії на лоні природи воскреснути й освіжитися. Але знаходить там ту ж порожнечу й беззмістовність життя. Лише знайомство й виникла дружба з Ленским дали їжу його розуму У суперечках друзі стосуються самих різних тим.
Все тягне їх до міркувань: Племен минулі договори, Плоди наук, добро й зло, И забобони вікові, И таємниці труни фатальні, Доля й життя у свою чреду, Усе піддавалося їхньому суду. Але Ленский, на відміну від Онєгіна, романтик, що вірить у досконалість миру: Він у піснях гордо зберіг Завжди піднесені почуття, Пориви незайманої мрії И принадність важливої простоти. Він чистий і шляхетний, відкритий всьому високому й прекрасному. Його душу ще не встигла зів’янути й охолонути в “хладном розпусті світла”. І Онєгін, що давно втратився всіх ілюзій, з посмішкою слухає палкі мовлення Ленского.
Він дивиться на юного поета як доросла людина на захоплене дитя, але не хоче руйнувати його віри в прекрасне, прагнучи удержати “охолоджувальне слово”. Онєгін розуміє, що саме життя незабаром зніме завісу з око поета, що, тлумачачи про життя, зовсім її не знає. Мрії й фантазії Ленского далекі від реальності. Любов для нього – це зміст всього життя, всесильне почуття, над яким ні що не владно. Але любить він, не стільки Ольгу – милу, чарівну, але порожню й легковажну панянку, скільки той прекрасний образ, що створив у своїй уяві.
Він перетворив свою кохану в музу, знайшов у ній достоїнства й досконалість, який Ольга ніколи не володіла. Палкий герой приписав їй почуття й думки, яких насправді в неї не було в спомині. І хоча Ленского потрясає той факт, що його кохана з легкістю приймає залицяння його друга й починає з ним фліртувати, а потім без тіні зніяковілості корить нареченого за те, що він рано виїхав, він все-таки виправдує кохану, покладаючи всю провину на підступного “розбещувача” Онєгіна. Образ Ольги в його душі залишається чистим і незамутненим, хоча спочатку він готовий зненавидіти її й у простому легкодумстві побачити зраду. А в бажанні Онєгіна подшутить над ним він побачив звабу й кревну образу.
Після того як Онєгін підійшов до Ольги, герой перетворився для нього у ворога, “хробака знехтуваного”, “розбещувача”, став втіленням зла. Для нього дуель – це не проста рішення власної долі, це спроба врятувати, захистити кохану дівчину, уберегти її від підступних мереж і затвердити тим самим початку добра. Онєгін украй незадоволений тими наслідками, до яких привів його жарт.
Наодинці із собою він визнає, що був неправий, у першу чергу тому, що… над любов’ю боязкої, ніжної Так подшутил вечор недбало. А головне, він розуміє, що не повинен був погоджуватися на дуель, що Ленскому в його юному віці пробачно “дуріти”. А він повинен був показати себе Не мячиком предрассуждений, Не палким хлопчиком, бійцем, Але чоловіком із честю й з розумом.
Але, нехтуючи світло, Онєгін не може звільнитися від влади світських забобонів. Він боїться “шепоту й хохотни дурнів”. Він їде на дуель і вбиває свого друга.
А потім біжить ладь, мучимий каяттями совісті. Перший час оплакують поета й сестри Ларіни. Але вже незабаром “наречена молода” забуває про нього виходить заміж за улана. Романтична мрія Ленского про вічну любов виявляється ілюзією. Лише дві душі – Тетяна, що вважала Ленского братом і Онєгін, убивця, що любив його як друга – продовжують сумувати про нього.
Поет гине, але Пушкін натякає нам на можливість іншого фіналу. Захоплений романтик Ленский міг бути або “повішений, як Рилєєв”, або життя остудило б його щиросердечний запал і він, розставшись із музами, одержав би звичайну долю одруженої людини: У селі, щасливий і рогатий, Носив би стьобаний халат; Довідався б життя насправді, Пилок, їв, нудьгував, товстів, хирів… Пушкіну доріг Ленский як романтичний ідеал. Але він розуміє його ілюзорність і невосполнимость у реальному житті.
А для його героя Онєгіна загибель Ленского стала першим у житті справжнім стражданням, що сприяло його відродженню. Онєгін і Ленский це два етапи розвитку особистості – від захопленої віри в досконалість миру до нудьги й розчарування
(2 votes, average: 5.00 out of 5)