Художня своєрідність класицистичної драми
Класицизм як художня система склався в XVII столітті й охоплював не лише літературу, а й інші види мистецтва: живопис, скульптуру, архітектуру, музику. Назву класицизм ввели в ужиток на початку XIX століття, підкреслюючи, що митці цього напрямку наслідували античну “класику”, брали її за взірець.
Класицизм – перша художня система, яка усвідомлювалася саме як система зі своєю метою й зі своїми правилами. Мета класицистичного мистецтва – створити художні твори за законами гармонії і логіки, тому митці цього напряму виробляють певні
Найбільшого розвитку класицизм досяг у Франції, де у XVII столітті починає складатися абсолютна монархія, і мистецтво, яке підкоряється правилам, влаштовує абсолютистів, стає часткою державної ідеології. Невипадково французький король Луї ХІV вважався покровителем мистецтва, а за часів його батька було створено Французьку Академію, діячі якої критикували ті твори, що не відповідали державним завданням.
Художні принципи класицизму виклав Н. Буало у поемі “Мистецтво поетичне”. У його творі відбилось ідеальне уявлення про розумну й справедливу владу
Утілюючи ці принципи в конкретні драматичні твори, драматурги уникали змішування трагічного і комічного, великого і низького.
Усе це й зумовило тематичну та художню своєрідність класицистичної літератури, драми зокрема. Драматичні жанри поділяються на “високі” (в яких ідеться про благородні, високі почуття, сюжети взяті з античної літератури, героїчного епосу або Старого Заповіту) і “низькі” (твори про сучасність, повсякденність). До “високих” жанрів належала трагедія, до “низьких” – комедія.
Обов’язковим для драматургів було правило “трьох єдностей”. На думку класицистів, це правило допомагало зробити драматичний твір більш вірогідним. Перша – єдність часу: дія драматичного твору обмежується в часі, всі події повинні відбуватися протягом одного дня, як вважалося, це створювало у глядача відчуття вірогідності. З цією ж метою драматурги дотримувались і єдності місця: всі події повинні відбуватися в одному місці (глядач не покидає приміщення театру протягом вистави, тому він не повірить, що герої могли дістатися з одного місця в інше). Третя важлива вимога – єдність дії, що передбачало взаємозв’язок усіх героїв, а всі сюжетні лінії пов’язувалися з однією подією. Ці правила мали свої позитивні і негативні сторони. Правила обмежували драматургів у розробці сюжету, кількості сюжетних ліній, але давали можливість зображувати не зовнішні події, а внутрішній світ персонажів.
І сьогодні глядачів хвилюють образи, що створили видатні драматурги класицизму. У трагедіях “Сід” П. Корнеля, “Британік”, “Федра” Ж. Расіна відбився конфлікт між людською гідністю, високим моральним обов’язком та пристрастями. Художня досконалість комедій Ж. Б. Мольєра привернула увагу сучасників до проблем народного життя. Невипадково Мольєра вважають засновником жанру “високої комедії”. Завдяки художнім досягненням класицистів у розробці характерів комедії Мольєра засяяли яскравими персонажами: міщанин-шляхтич, Тартюф, Мізантроп.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)