“Хлестаков і хлестаковщина (по комедії “Ревізор”)”
Образ Івана Олександровича Хлестакова один із самих характерній і чудових у Творчості Гоголя, “улюблене дитя його фантазії”. У ньому позначилася пристрасть художника до гіперболи, перебільшенням майже гротескним, любов до зображення “багатобічних” (у ноздревском змісті) характерів. І напрям думок Івана Олександровича типовий для більшості героїв Гоголя: алогічність, незв’язність його мовлень просто приголомшують. І, звичайно, з образом Хлестакова зв’язане деяка “чортовиння”, наліт фантастичності. Ну, дійсно, не чи
Сюжет комедії простий і геніальний. Особлива, гоголівська риса в ньому відсутність із боку мнимого ревізора яких-небудь свідомих дій, щоб обдурити чиновників. Він сам попадає в непередбачену ситуацію й поводиться відповідно до неї. Якби Хлестаков був шахраєм, глибина задуму зникла б Головне тут те, що охоплені страхом чиновники самі себе обманюють (“самі
Так нет. помилуйте. Властивості ці самі звичайні. Ну, наприклад, бажання порисуватися, зіграти роль ледве вище тієї, що людині “призначена”. Адже це ж властиво кожному з нас “хоч на мінуту”, на думку Гоголя. Феєрична сцена брехні на прийомі в городничего проявляє цю якість героя з небаченої силоміць.
Із що служить, що “тільки переписує”, він за кілька мінут виростає майже до “головнокомандуючого”, що “усякий день у палац їздить”. Хлестаков генії брехні, він переживає свою зоряну годину. Гомеричний розмах ошелешить присутніх “тридцять п’ять тисяч кур’єрів” несуться щодуху, щоб розшукати героя, без нього комусь керувати департаментом. Солдати побачивши його “роблять рушницею”.
Суп у каструльці їде до нього з Парижа. У мгновенье ока, як казковий джин, він будує й валить цілий фантастичний мир мрію сучасного меркантильного століття, де все виміряється сотнями й тисячами рублів. Мовлення Хлестакова отрывочна, він заговорюється, але скакає далі щодуху: “Так що справді? Я такий!
Я не подивлюся ні на кого… Я говорю всім: “я сам себе знаю, сам. Я скрізь, скрізь…”. Але що це? Усе зважиться теж як у казці: “Як вибіжиш по сходам до себе на четвертий поверх…
” Ні, ні, він уже отямився: “Що ж я брешу, я й забув, що живу в бельетажі”. Але зараз його час. Він герой-коханець, що зачаровує матір і дочку, зять городничего. Він -“значна особа”, якому смиренно пропонують хабара
И с кожним хабаром Іван Олександрович Алл С о ч. Р У примітно міняється. Він добирає смаку Він уже усвідомив себе в новій ролі, і вона героєві по душі. Якщо в першого відвідувача він соромливо просить у борг, виправдуючись: “у дорозі издержался”, то від Бобчинского й Добчинского він відразу вимагає: “Грошей немає у вас?” І зникає Хлестаков особливим чином. Це “фантасмагорична особа”, “як брехливий уособлений обман, унеслось разом із тройкою бог звістка куди” (Гоголь). Адже це лише міраж, примара, породжена нечистою совістю й страхом
Отже, що ж таке “хлестаковщина”? Це втілення бажання зіграти роль вище тієї, що тобі призначена, але й втілення порожнечі існування. Незначність, зведена в N-Ную ступінь, “виникла до вищого ступеня порожнеча”, по дивному вираженню Гоголя
Так, прекрасний образ Хлестакова велике створення Гоголя. Він весь натхнення, політ. Це збори багатьох якостей
У ньому й маленькому чиновнику, і великий фантазер, і простодушний чоловічок, натхненно й щасливо бреше. Але це й символічне, узагальнене зображення сучасної російської людини, “якої став весь неправда, уже навіть сам того не зауважуючи”. (Н. В. Гоголь).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)