Скорочено комедії Ревізор Гоголя Н. В

РЕВІЗОР Комедія в п’яти діях На дзеркало неча нарікати, коли пика крива. Народне прислів’я Характери й костюми Зауваження для панів акторів Антон Антонович Сквозник-Дмухановский. Городничий, – уже пристарілий на службі й дуже недурний по-своєму людина. Хабарник. Поводиться дуже солідно. “Риси особи його грубі й тверді Як у всякого, що начали важку службу з нижчих чинів”.

Одягнений у мундир. Дружина городничего Ганна Андріївна. “Провінційна кокетка, ще не зовсім літнього років”. Вихована частково на романах і альбомах.

Частково

– на турботах у коморі й дівочій. Марнолюбна й цікава. Часто переодягається. Іван Олександрович Хлестаков, чиновник років двадцяти трьох Тоненький, дурнуватий – “без царя в голові”. “Говорить і діє без усякого міркування…

Мовлення його уривчасте, і слова вилітають із вуст його зовсім зненацька”. Одягнений по моді. Осипнув, літній слуга Хлестакова. Розумніше свого пана.

Мовчазний Одягнений у сірий сюртук. Суддя Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкин. Прочитав п’ять або шість книг і тому “трохи вільнодумний” . Піклувальник богоугодних закладів Артемій Пилипович Земляника.

Товстий

і неповороткий, при цьому метушливий і послужливий. Проноза й шахрай Дія перше Городничий зібрав всіх значних у місті осіб у себе в будинку. Городнич і й. Я запросив вас, добродії, для того, щоб повідомити вас пренеприємна звістка: до нас їде ревізор. Аммос Федорович.

Як ревізор? Артемій Пилипович. Як ревізор?

Від свого знайомого одержав городничий лист із попередженням: їде ревізор із секретним приписанням і навіть, може бути, інкогніто (без оголошення посади й прізвища). Може бути, оселився вже де-небудь тайкома й таємно розслідує “грішки” кожного. Аммос Федорович приймає вираження “грішки” на свій рахунок і починає виправдуватися: “Грішки грішкам ворожнеча, я от хабарничаю – але чим? Борзими щенятами!” Чиновники роблять різноманітні припущення про мету ревізії: хочуть розвідати, немає чи де зради Городничий відмахується: яка може бути зрада, якщо “звідси хоч три роки скакай, ні до якої держави не доскакаєш”.

Антон Антонович роздає розпорядження кожному: упорядкувати довірений йому ділянка діяльності. На хворих надягти чисті ковпаки, із приймалень присутственних місць видалити “гусаків з маленькими гусеняти-мі”, яких розвели сторожа. Звернути увагу на засідателя, від якого постійно “віддає водкою”. Доглядачеві навчальних закладів звернути увагу на вчителів: один корчить такі страшні пики, що що перевіряють думають, що він “вільнодумні думки вселяє юнацтву”, іншої (викладач історії), “пояснює з таким жаром, що не пам’ятає себе”. От розповідав про Олександра Македонському, “утік з кафедри й хвать стільцем об підлогу.

Воно, звичайно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати?” Покликані городничим службовці приходять у страшне хвилювання: приїде грізний що перевіряє. “А хто, скаже, тут суддя? ” – ” Ляп-Кин-Тяпкин”. “А подати сюди Ляпкина-Тяпкина!

” поштмейстера, Що З’явився, просять перевіряти всі скарги й повідомлення. Він погоджується – тим більше, що він і так для розваги читає листа й деякі навіть залишає в себе – як художню літературу. По місту вже поширюються плітки про приїзд ревізора. Надзвичайно схвильовані, прибігають дві товстухи – Бобчинский і Добчинский.

Вони, постійно перебиваючи один одного (“Ні, Петро Іванович, це я перший сказав “е”!”), розповідають, що в готелі от вуж другий тиждень живе “парубок приємної зовнішності в партикулярному платті (тобто не в мундирі)”. Він “предивно себе атестує” ; говорить, що їде в Саратовскую губернію. Ні за номер, ні за їжу не платить, а все забирає на рахунок… Не інакше, це ревізор і є! Городничий жахається: за ці два тижні висічена унтер-офіцерська вдова, арештантам не видають провізії, на вулицях нечистоти… Антон Антонович збирається з візитом у готель, поспішно віддаючи наказу мести вулиці й приводити все в порядок: “розметати старий забір і поставити солом’яну віху, щоб було схоже на планування…

Чим більше ламання, тим більше означає діяльності градоправителя… ” Що ще? Сказати, що церква, на яку були виділені засоби, початки будуватися, але зГорела… Попередити поліцейського Держиморду, щоб поменше давав волю своїм кулакам…

Ох, багато гріхів у городничего і його підлеглих… Марья Антонівна й Ганна Андріївна теж у великому хвилюванні через приїзд ревізора: який він? З вусами?

З якими вусами? А ока чорні? Дія друге Готель. У кімнаті під сходами на панському ліжку валяється слуга Хлестакова Осип і розмовляє сам із собою. Ми довідаємося, що хазяїн його – людина порожній, служити не хоче, тільки “по прешпекту гуляє” і в карти грає, всі гроші спустив, іноді й одяг продає на толкучем ринку.

Довідався б про це батько, що час від часу гроші надсилає, – задер би льолю й усипав би гарячих. Їду в борг уже не відпускають – і в Осипа виє в шлунку. З’являється Хлестаков – по його розмові з Осипом і по монологах на самоті стає ясно, що він не цілком усвідомлює ваги свого положення. Йому загрожує в’язниця, йому не на що доїхати до будинку, а він мріє ще раз зіграти з тим піхотним капітаном, що обчистив його в карти за п’ятнадцять мінут.

Тоном примхливої дитини він вимагає обіду! Він же натура шляхетна. Не мужик який-небудь! Йому голодувати не можна! Осипові вдається випросити в хазяїна рідкого супчику й твердої печені.

Хлестаков бушує. У цей момент є городничий. Градоначальник думає, що молодий проїжджаючий хоче обдурити його – і заплатити йому нема чим, і “старого батька приплів” . Ні, не обдуриш!

Це ревізор! Антон Антонович дає Хлестакову двісті рублів “у борг” – це перший хабар. Городничий запрошує Хлестакова пожити в його будинку й оглянути “деякі заклади в нашім місті”. Хлестаков погоджується.

Дія третє Дочка й дружина городничего чекають новин. Є Добчинский і розповідає про “ревізора”: “Спочатку він прийняв Антона Антоновича небагато суворо, так-з: гнівався й говорив, що в готелі все нехорошо, і до нього не поїде, і що він не хоче сидіти із-за нього у в’язниці, але потім, як довідався безвинність Антона Антоновича й покороче розговорився з ним, негайно перемінив думки й всі пішло добре…” Ганна Андріївна з дочкою велять приготувати кімнату для гостя й починають сперечатися через убрання: – Машенька, нам потрібно зайнятися туалетом. Він столична штучка.

Як би чого-небудь не осміяв… Надягни блакитне, тому що я хочу надягти палеве… – Маменька! Вам не йде палеве!

Для цього ока повинні бути зовсім темні! – А хіба в мене не темні очі? Я й ворожу про себе завжди на трефову даму! – Ах, маменька, ви більше червова дама – Тим часом Хлестакова возять по богоугодних закладах, пригощають пишним обідом і запевняють, що все в місті тримається “чесністю й порядком”: “хворі прямо, як мухи, видужують”.

Хлестаков простодушно розпитує, де в місті можна пограти в карти. Городничий бачить у цьому підступ і брехливо завіряє, що “і слуху немає про такі суспільства. Я карт у руки не брав, навіть не знаю, як грати в ці карти…

“. У будинку городничего Хлестаков починає напропалую хвастати перед дамами: – Начальник відділення із мною в близьких стосунках!.. Один раз мене прийняли навіть за головнокомандуючого! Солдати вискочили з гауптвахти й зробили рушницею!.. Літераторів часто бачу.

З Пушкіним у близьких стосунках. Бувало, часто говорю йому: “Ну що, брат Пушкін?” “Так так, брат, – відповідає, бувало так якось усе… ” Великий оригінал. …Моїх, втім, багато є творів: “Одруження Фігаро”, “Роберт Диявол”, “Норма”…

У мене легкість незвичайна в думках”. Хлестаков затверджує, що й “Юрій Милославський” його. Марья Антонівна виражає сумнів: “… Там написано, що це пана Загоскина твір?

” Хлестаков не губиться: один твір – точно Загоскина, а от інше з тією же назвою – це його. Зупинити фантазію підпилого Хлестакова вже не можна. Він починає розповідати про бали, які він дає: “На столі, наприклад, кавун – у сімсот рублів кавун. Суп у каструльці прямо на пароплаві приїхав з Парижа… Я всякий день на балах”.

У передньої, коли він ще не прокинувся, “графи й князі товчуться й дзижчать там, як джмелі… Інший раз і міністр… Один раз я навіть керував департаментом… Кур’єри, кур’єри, кур’єри…

Можете уявити собі тридцять п’ять тисяч одних кур’єрів! ПРО! Я жартувати не люблю… У палац усякий день їжджу.

Мене сама державна рада боїться… Мене завтра ж зроблять зараз у фельдмарш… ” Здавалося б, важко не помітити, що столичний гість бреше. Але провінційні чиновники перелякані до заїкуватості. А от дами приємно натхнені.

Мати й дочка, як тільки Хлестакова перепровадили відпочивати, починають сперечатися – на кого цей ревізор дивився. Дія четверте Чиновники збираються в будинку городничего. Їхня загальна думка одна: треба “підсунути”, тобто дати хабар. Нехай кожний зробить це віч-на-віч. Але першому йти страшно…

Раптом розгнівається? Першим до Хлестакову, що прокинувся, заходить Ляпкин-Тяпкин. Він надзвичайно нервує: “Гроші в кулаку, а кулак-те весь у вогні…” Хлестаков, углядівши гроші, відразу просить їх у борг. Ляпкин-тяпкин заспокоюється: ревізор “бере” – і “виходить, місто наш!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено комедії Ревізор Гоголя Н. В

Categories: Скорочені твори

Links