ХЕЛЛЕР, Джозеф
(1923 – 1999)
ХЕЛЛЕР, Джозеф (Heller, Joseph – 07.05.1923, Бруклин – 13.12.1999, Нью-Йорк) – американський письменник.
Автор всесвітньо відомого роману, класики американської “чорної комедії” “Поправка-22” народився у Брукліні. Під час Другої світової війни літав на бомбардувальнику В-52. У 1949 р. Xеллер здобув ступінь магістра мистецтв у Колумбійському університеті. У 1949-1950 pp. він вів наукову роботу в Оксфорді за програмою стипендій Фулбрайта. Викладав в університеті штату Пенсильванія (1950-1952), писав рекламні тексти для журналів “Тайм”
У 1953 р. Xеллер розпочав писати роман “Поправка-22” (“Catch-22”, 1962) – твір про війну, але водночас – роман-метафору (за словами автора) “про Америку 50-х, і 60-х, і 70-х… про те, як ми живемо сьогодні”. Армія в зображенні Xеллера – дивний світ, де все грунтується на буквоїдських
Головний герой роману, капітан Йоссаріан, змушений жити в одному наметі з мерцем: солдат давно загинув, але його не визнають загиблим, оскільки відсутній відповідний документ. Інший персонаж не може, як не намагається, довести, що він живий відтоді, як був випадково згаданий у списку вбитих. Перебуваючи у стихії бюрократичної глупоти, люди неминуче втрачають розум, волю, навіть інстинкт самозбереження. “Треба мати мізки, щоби бути боягузом”, – каже Йоссаріан, змушений нагадувати навколишнім, що божевільна чехарда навкруги (на чому дехто, на кшталт спритного пронози Міло Міндербіндера, гріє руки) – це війна, а на війні вбивають. З точки зору армії Йоссаріан – божевільний, боягуз і симулянт. З точки зору автора він – розсудлива, чесна і відважна людина. Не бажаючи бути жертвою обставин, герой вирішує “жити вічно або вмерти при спробі до цього”. На думку Xеллера, дезертирство для його героя – спосіб не просто порятунку життя (цієї мети він міг би досягти і шляхом лицемірства, компромісу), а – коштовної якості життя. Природа останньої, щоправда, незрозуміла: героєві, по суті, нічого рятувати, крім права на елементарне фізичне виживання.
У мові і в композиції роману не випадково домінує прийом нав’язливого повтору – “дежав’ю”. Наприклад, знову і знову змальовується сцена загибелі бомбардира Сноудена. Xеллер, за його словами, намагався передати читачеві відчуття, що “Сноуден помирає впродовж усієї книжки”. Таке художнє вирішення пояснюється авторською концепцією війни як безглуздої безмежності вбивання людини, а також “провокаційною” тактикою спілкування з читачем, що звик фіксувати образи, оберігаючи себе від шоку занурення у їхній сенс.
Роман “Поправка-22” був екранізований М. Ніколсом у 1970 р. Вислів “поправка-22” увійшов у лексику американців на означення будь-якого скрутного становища, називним стало й ім’я героя. У 1994 р. вийшло друком продовження роману – “Пора закриття” (“Closing Time”). Дія відбувається через 50 років після війни, поміж головних персонажів кілька нових, але діють і старі, зокрема Йоссаріан.
Наступний твір Xеллера – роман “Щось трапилося” (“Something Happened”, 1974) від “чорної” комедії, на перший погляд, дуже далекий. Боб Слокум, благополучний службовець якоїсь фірми, – буквально “сам не свій”: власні манери, одяг, мовлення, почерк, навіть погані звички він починає сприймати наче чужі, що особисто йому не належать. Те саме стосується і вчинків Слокума: він або робить те, чого від нього сподіваються інші, або нічого не робить, і це його мучить. Усуспільнене, стандартне життя утворює щоразу потовщувану коросту, крізь яку живе почуття заледве пробивається, а пробившись, виглядає невпізнано спотвореним. Найдорожче, що є у героя, – ностальгійний спогад про дні юності, туга за можливістю стати собою, яка колись належала йому, а тепер назавжди втрачена. “Коли я виросту, я хочу бути маленьким хлопчиком”, – каже він із гіркою іронією. Через те випадкове вбивство Слокумом сина наприкінці роману набуває символічного характеру духовного самогубства: відтоді внутрішній нещасний голос змовкає, немовби також задушений, – залишається лише порожня личина процвітаючого адміністратора.
“Притча про наші нещастя” – так висловився про роман Xеллера Дж. Гарднер. Слокум – не стільки характер, скільки діюча модель “одновимірної людини”. Він одночасно пестун і жертва, витвір і мимовільний відтворювач Системи, яка ігнорує людину і людяність. Образ героя, виписаний за всіма канонами реалістичного побутопису, насправді буквально витканий із стереотипів, кліше і, за висловом критика, “статистичних даних, витягнутих на світло прямо із соціального досьє”. Xеллер створив певну оманливу видимість, ледь не пародію “психологічного роману”, де цілковито відсутні й індивідуальність, і “рухливість” душі. Справді, жалюгідна постать Боба Слокума “на своїх хирлявих раменах” несе, як сказано про нього в романі, “занепад американської цивілізації”.
Xеллер є також автором романів “Щире золото” (“Good as Gold”, 1979), де йдеться про професора-єврея, котрий не в змозі опиратися спокусі досягти успіху у матеріальному, літературному й особистому плані; “Господь знає” побудований на біблійному сюжеті про Давида. Xеллер написав також п’єсу “Ми бомбили Нью-Хейвен” (“We Bombed in New Haven”, 1969), яка витримала 86 вистав на Бродвеї. У книзі “Без жартів”(“No Laughing Matter”, 1986), написаній спільно із С. Фогелем, йдеться про боротьбу Xеллера з рідкісною хворобою, що спричиняє параліч. У своїй другій автобіографічній книзі “Час від часу” (“Now and Then”, 1998) письменник повертається у місця свого дитинства, у бруклінський парк атракціонів Коні-Айленд 20- 30-х pp. Останній роман Xеллера “Портрет митця у старості” (“Portrait of An Artist An Old Man”) був виданий посмертно у 2000 p. і йдеться у ньому про популярного письменника, котрий шукає натхнення для нового роману.
Xеллер помер від інфаркту у Нью-Йорку в ніч на 13 грудня 1999 р.
Українською мовою роман “Пастка на дурнів” переклав М. Мещеряка.
Т. Бенедиктова
(2 votes, average: 4.00 out of 5)