Характеристика образа Настасьи Пилипівни героїні роману “Ідіот”
Настасья Пилипівна – одна з головних героїнь роману Ф. М. Достоєвського “Ідіот”. У її образі переплітаються дві лінії, з яких одна зводиться до формули “горда красуня”, а інша – до формули “ображене серце”. У семирічному віці героїня осиротіла й виховувалася в селі багатого поміщика Тонкого, котрий, коли їй минуло шістнадцять років, зробив її своєю коханкою. Переїхавши в Петербург, боязка й замислена дівчинка перетворюється в сліпучу красуню, в “незвичайну й несподівану істоту”, одержиме гордістю, мстивістю й презирливою
Так перед читачами виникає образ гордої й норовливої дівчини, що усе, що не робить, робить лише “зі злості”. “Ви горді, Настасья Пилипівна”, – говорить князь Мишкін, – “але, може бути, ви вже до того нещасні, що й дійсно виновною себе вважаєте… Я давеча ваш портрет побачив і точно знайому особу довідався”.
Автор мистецьки підготував зустріч цих двох “образів чистої краси”. Спочатку князь чує про Настасье Пилипівну, потім три рази розглядає її портрет. “Так це Настасья Пилипівна? – промовив він, уважно й цікаво подивившись
На портреті була зображена дійсно “незвичайної краси жінка”. При першому погляді князь бачить тільки красу, а при другому зауважує її борошно й сум. “Дивна особа”, – говорить він, – “особа веселе, а вона адже жахливо страждала, а? Про це ока говорять, от ці дві кісточки, дві крапки під очами, на початку щік. Це горда особа, жахливо горде…”
“Горду красуню” постійно намагаються продати. Один мріє купити її любов за Сто тисяч, іншому пропонують за неї сімдесят п’ять. Але князь Мишкін кидається неї рятувати – він пропонує їй свою руку. Як зацькований звірок, Настасья Пилипівна починає метатися між шанувальниками. Вона жадає порятунки. Але їй чи, наложниці Тоцкого, мріяти про щастя із князем? Їй чи, “рогожинской”, бути княгинею? Вона впивається ганьбою й спалює себе гордістю. Із церкви, у вінчальному платті, тікає від Мишкіна й покірно підставляє себе під ніж Рогожина. Достоєвський створив зі своєї героїні “образ чистої краси”, полонений “князем миру цього” і в глибині душі рятівника, що чекає. Однак героїня так і не дочекалася його. Злий дух розпалює у вигнанниці гордість і свідомість винності, тим самим штовхаючи її на загибель. Мишкін же намагається врятувати її, але не знає як. Він думає, що словами начебто “ви не винуваті” розіб’є окови її зла, що обплутало. Але Настасья Пилипівна усвідомить своє падіння й жадає спокути гріха, а князь постійно їй, занепалої, говорить про її ж безгрішність. І на зло йому красуня їде з Рогожиним. “А тепер я гуляти хочу, я адже
Вулична”.
Доля Настасьи Пилипівни надзвичайно трагична. Вона “опоганена”, принижена, збуджує в більшості навколишніх нечистих і злих почуттів: марнославство в Гани, хтивість у Топкого й Епанчина, почуттєву пристрасть у Рогожина. Любов князя не рятує, а тільки губить її. Полюбивши його, Настасья Пилипівна стратить себе, “вуличну”, і свідомо йде на смерть. Мишкін знає, що вона гине через. його, але намагається переконати себе, що це не так, що, “може, Бог і влаштує їх разом”. Він жалує її, як “нещасну божевільну”, але любить іншу – Аглаю. Однак, коли суперниця ображає Настасью Пилипівну, князь не може винести її “розпачливої божевільної особи” і із благанням говорить Аглаї: “Хіба це можливо! Адже вона… така нещасна!”.
Тепер Настасья Пилипівна не може більше помилятися. Жалість князя – не любов і любов’ю ніколи не була. От чому Рогожин у фінальній сцені приводить Мишкіна до її смертного ложа. Удвох бодрствуют вони над тілом убитої, вони – спільники: вони обоє вбили її своею “любов’ю”. Все своє життя ця “незвичайної краси жінка” була нещасна й самотня, з малого років вона знала, що таке страждання, гіркота й біль. Так, начебто б і не бажаючи того, що оточувало її суспільство загубило на цій землі одну з “гордих красунь” з “ображеним серцем”.
Роман Федора Михайловича Достоєвського “Ідіот” є одним з моїх улюблених добутків. Він був написаний під час довгої подорожі по Європі, тому в романі знаходить висвітлення як російський спосіб життя часів XIX століття, так і західний. Немаловажну роль у добутку також грає опис природи Швейцарії й Росії
Головне лихо суспільства, у яке попадає князь Мишкін, – це загальна роз’єднаність. Сполучну думку хоче внести князь. Але це йому не вдається – скоріше навпаки, бажаючи примирити людей, він разъеди няет їхнім своїм посередництвом і ще більше ссорит. Своєю появою герой як би підсилює боротьбу між добром і злом, що відбувається в душах людей. Настасья Пилипівна переходить від мрії про чисте й праведне життя до страждання від неможливості її здійснити. Світогляд і відношення до людей Рогожина також міняються: спочатку він братається із князем, але вже незабаром хоче його вбити, а потім знову вважає його кращим іншому
Ганя Иволгин перетворює, на мій погляд, в “правильному напрямку”: спочатку хоче женитися на Настасье Пилипівні заради грошей, потім знаходить у собі сили відмовитися від них. Незначний, жалюгідний і смішний Лебедєв раптом усвідомлює низькість свого падіння
Герої роману, спілкуючись із князем Мишкіним, виявляють те високе, що колись було в кожному з них і що виявилося загубленим життям. Він намагається розбудити в них світлі почуття й допомогти їм перебороти ті негативні риси, які здавна властиві світському, та й не тільки, суспільству. Князеві Мишкіну не вдається врятувати Настасью Пилипівну, але він будить душу дівчини, що його полюбила, – Агяаи, доводить її до людяності
Лев Миколайович зміг допомогти Аглаї Епанчиной зрозуміти причину її занепокоєння, капризів і розбіжностей з родителями: це було стихійне, юне прагнення до ідеалу, осмисленню життя. Дівчина бачить у князі ідеальної людини, недарма вона читає вірш Пушкіна про бідного лицаря. Аглая не тільки читає, але й коментує: тут зображений людина, здатний мати ідеал і віддати за нього життя
Мені здається зайвим говорити про актуальність цього добутку, тому що суспільство дуже мало змінилося за час, що пройшов з моменту написання цього роману. Такі добутки допомагають людям придбати хоч малу частку тих позитивних якостей, якими володів князь Мишкін
(1 votes, average: 5.00 out of 5)