Характеристика образа Марія Кочубей

Матрена Кочубей проходить як би крізь літературну призму – і є перед читачем типовою байронічною героїнею, хоча б і українізованої: свіжої, “як весняний колір”, стрункої, “як тополя” і, звичайно, із грудьми “білої, як піна”. І навпаки, образ скромної, розумного, палкого й наївної М., до кінця першої частини не догадується про змову Мазепи – а до кінця другої частини не розуміючої, що її коханець замислила стратити її батька, – цей образ заздалегідь спроектований автором в “дійсне” героїчне минуле. Героїня байронічної

поеми готова в будь-яку мінуту стати персонажем епосу.

Безмежно наївної М. рухає, одне почуття – любов. Спочатку любов до батька; потім, після батьківської відмови Мазепі й нічній втечі з будинку, – любов юної красуні до старого, але мудрому й сильному “вождеві”, Любов, що не знає ніяких перешкод. Пушкіна спеціально підкреслює, що М. – хресна дочка Мазепи, а це робить їхній сполучник подвійно беззаконним, подвійно сумнівним: десь на самій окраїні змісту мерехтить натяк на “духовний інцест”, якесь подоба кровозмішення. Навіть про змову Мазепи проти Петра вона (в 1-й сцені 2-й частини) довідається

тільки тому, що поруч із улюбленим з’являється якась Дульская (як з’ясовується, “усього лише” агент політичної змови). Зрозумівши, що Мова йде не про любовну зраду їй, а про цивільну зраду Петру й Росії, М. відразу заспокоюється – і подумки примірить корону на Мазепу: “Твоїм сивинам як пристане /Корона царська!..” Під кінець розмови негарне Мазепа, що замислив, випробовує коханку й вимагає відповісти, кого б вона вибрала, якби довелося, його або батька; та, похитнувшись, вибирає коханця. И – ні тіні підозри, ні проблиску здогаду.

Живописуя героїню (аж до кінця 2-й частини) однією фарбою, Пушкін “змушує” її мирно почивати в ніч перед стратою. Ця романтична наївність М. “зручна” авторові із сюжетної точки зору. По-перше, Мазепі дана можливість поразмышлять про владу й любов над мирно сплячою коханкою; по-друге, досягається ефект раптовості, коли нещасна мати пробирається в опочивальню дочки й розповідає їй про майбутню страту батька, благаючи розжалобити Мазепу; по-третє, саме тому, що М. ні про що не відає, вона довго приходить у себе й ще довше переконується в правоті матері – упускаючи дорогоцінний час. Природно, що, коли бідні жінки є на місце страти, батька вже немає в живі. Вражена М. біжить; погоня марна.

И як перша втеча, з рідного дому, перемикає образ М. у байронічний регістр, так друге, з будинку Мазепи, дозволяє їй переміститися в простір епосу. Раптово побачивши, як страшна реальність і як підступна любов, М. втрачає сенс життя – і разом з ним розум. Вона з’являється наприкінці 3-й частини, тобто у фіналі поеми, щоб поневоле вимовити страшний – і особистий, і властиво історичний – вирок Мазепі, що біг з Карлом від моці Петра. І після цього їй залишається зробити останній перехід – у вічний простір народної пам’яті. Останні рядки поеми назавжди “прописують” М. у пісні сивого бандуриста – і назавжди примиряють із покинутої нею життям


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Характеристика образа Марія Кочубей

Categories: Нові твори

Links