Образ головного героя в романі Достоєвського “Ідіот”

Оригінальний, винятковий талант ставить Достоєвського в ряд найбільших письменників миру. “Геніальність Достоєвського незаперечна, – писав Горький, – по силі зображальності його талант дорівнює, бути може, тільки Шекспірові”. Добутку письменника – чудового художника слова – незмінно зачіпають за живе, учать жалю, сердечності й щиросердечній чуйності

У романі “Ідіот” (1869) Достоєвський намагався створити образ позитивного героя, що протистоїть жорстокому й брудному миру хижаків і честолюбців, меркантильності й нелюдськості

навколишнього суспільства. В одному з листів Достоєвський визнавався, що його “давно вже мучила… ідея… зобразити цілком прекрасну людину”, ідея “стародавн і улюблена”, і додає: ” Сутужніше цього, по-моєму, бути нічого не може, у наш час особливо…”

Це важке завдання була дозволена письменником не до кінця: адже таким “цілком прекрасною людиною” Достоєвський робить душевнохворого князя Мишкіна – людини, що, завдяки особливостям своєї психіки, коштує поза звичайними нормами й поданнями. лавним героєм роману є “обновлений Розкольників”, ” князь, щозцілився” від

гордині людин,, Мишкін, носій “позитивно-прекрасного” ідеалу. Князь Мишкін – “князь Христос”, що виріс удалині від суспільства, далекий його станово-загадкових страстей і інтересів, людина виняткової щиросердечної безкорисливості, краси й гуманності, предощущающий радісну гармонію, що очікує людство в майбутньому. Як і його євангельський прообраз, Мишкін гине в боротьбі незадоволених егоїстичних інтересів і страстей, що хвилюють сучасне суспільство. Звичайно, Мишкін – не Христос, а смертна людина, але із числа тих, вибраних, хто напруженим духовним зусиллям зуміла наблизитися до цього сяючого ідеалу, хто глибоко носить його у своєму серці

Наївну дитячість і духовна смиренність Мишкіна Достоєвський протиставила мечущимся в протиріччях, що страждає, “дисгармонійним” героям роману. Чуйність Мишкіна до чужого страждання й горя, його братнє відношення до всіх людей, незалежно від їхнього стану й суспільного становища, ставлять його морально вище оточуючих людей і роблять суддею й утішником. Тим самим Мишкін виступає не стільки в ролі соціального реформатора, скільки в ролі нового Христа. Мишкін сам переніс багато страждань, психічну хворобу, самітність, тому він набагато гостріше сприймає страждання інших. Моральна сила Мишкіна, його щиросердечна чистота, безкорисливість, доброта й співчуття до чужих страждань робили його незаперечним авторитетом не тільки для змученої, що втратила віру в людей Настасьи Пилипівни, але навіть і для таких людей, як самозакоханий і порожній генерал Епанчин або збентежений і запеклий купець Рогожин. В ім’я порятунку Настасьи Пилипівни Мишкін жертвує власним щастям, щастям і честю коханої дівчини, самовіддано бореться проти несправедливості, прагне полегшити страждання інших людей

Образ головного героя виявився для Достоєвського ” жахливо важкий “. Князь Мишкін довірливо й відкрито йде до людей, сподіваючись допомогти їм у нещастях, полегшити життя. Він бачить портрет жінки, особа якої було прекрасно, але в той же час відбивало внутрішнє страждання. Це – Настасья Пилипівна, глибока й жагуча натура, людина з “пронизливим” і пораненим серцем. Вона поставлена у фальшиве становище Тоцким, у якого перебувала на утриманні, нею тепер торгують, як річчю. Князь Мишкін з’являється в той момент, коли Настасья Пилипівна, випробовуючи біль і образу від принизливих торгів, вирішує кинути всім виклик, шокує суспільство своїм напускним цинізмом

Головне лихо суспільства, у яке попадає князь Мишкін, – загальна “роз’єднаність”. “Багатства більше, але сили менше, – говорить Лебедєв, – сполучної думки не стало”. Князь Мишкін хоче внести “сполучну думку”, але це йому не вдається, він досягає зворотного ефекту. Бажаючи примирити, він роз’єднує всіх своїм посередництвом і ще більше ссорит. Своєю появою герой підсилює боротьбу між добром і злом, що відбувається в душах людей. Настасья Пилипівна від мрії про чисте й праведне життя переходить до страждання від неможливості її здійснити й сама занурює себе в цинізм. Рогожин те великодушний, те похмурий, то братається із князем, то хоче його вбити. Ганя Иволгин те прагне женитися на Настасье Пилипівні заради грошей, то знаходить у собі сили відмовитися від них. Незначний, жалюгідний і смішний Лебедєв раптом усвідомлює низькість свого падіння, його серце знаходить здатність стиснутися від співчуття душі іншої людини, якого довели “до судорог”.

Герої роману, стикаючись із князем Мишкіним, виявляють ті високі якості, які колись були в них, але виявилися загубленими життям. Глибоко проникаючи в душу кожного з навколишніх і бачачи там своїм поглядом ясновидющого знакомую йому із власного досвіду моральну боротьбу між добром і злом, князь прагне придушити сховані егоїстичні страсті в душі інших персонажів, сприяти перемозі світлих почуттів і спонукань

Князеві Мишкіну не вдається врятувати Настасью Пилипівну, але вдається розбудити душу дівчини, що полюбила його. Дочка генерала Епанчина, Аглая, завдяки князеві Мишкіну зрозуміла те неусвідомлене, що наповнювало її занепокоєнням, робило примхливої, норовливої й неуживчивой. Це було стихійне прагнення до ідеалу, до осмислення життя. Вона полюбила Мишкіна, тому що він – “серйозний” Дон Кихот. Дівчина віднесла своєму обранцеві баладу Пушкіна “Жив на світі лицар бедний…”: “У віршах цих прямо зображений людина, здатний мати ідеал, повірити йому, а повіривши, сліпо віддати йому все своє життя. Це не завжди в нашому столітті трапляється… Я спочатку не розуміла й сміялася, а тепер люблю “лицаря бедного”, а головне, поважаю його подвиги”.

И все-таки сам Мишкін нікого не рятує й знову впадає в божевілля. Жертвою диких ревнощів Рогожина гинуть Настасья Пилипівна, принижена й розбита життя Аглаї й всіх тих, хто найбільше тісно пов’язаний з Мишкіним. Достоєвський показав безсилля християнського непротивлення злу, непереборність соціальної несправедливості й людських страждань шляхом проповіді смиренності й морального самовдосконалення. У всьому вигляді Мишкіна при всій його внутрішній м’якості й моральній чистоті зберігається щось житійне, далеке від реального життя, психічно хворобливе. У зіткненні добра з миром брудних і підлих представників людей позитивний герой зазнає поразки. Дивовижне вбивство Рогожиним Настасьи Пилипівни, божевілля князя завершують картину похмурого торжества злих і нелюдських сил над спробами затвердити прекрасне, людяне почало

У романі неспроста висловлюється думка, що “рай – річ важка”. Християнське добро й милосердя князя дійсно загострюють суперечності в захоплених егоїзмом душах людей, але загострення протиріч свідчить, що їхньої душі до такого добра небайдужі. Перш ніж добро восторжествує, неминуча напружена й навіть трагічна боротьба добра зі злом у свідомості людей. І духовна смерть Мишкіна наступає тільки тоді, коли він у міру своїх сил і можливостей віддав себе людям цілком, заронивши в їхні серця насіння добра. Тільки шляхом страждання добуде людство внутрішнє світло християнського ідеалу. От улюблені слова Достоєвського з Євангелія: “Істинно, істинно глаголю вам, пшеничне зерно, падши в землю, не вмре, то залишиться одне; а якщо вмре, то принесе багато плода”. Салтиков-Щедрин високо оцінив бажання Достоєвського створити в “Ідіоті” образ прекрасної людини, бачачи в цьому “спробу зобразити тип людини, що досягло повної моральної й духовної рівноваги”. Однак Достоєвський не зміг вирішити проблему позитивного героя – його герой, “ідіот”, душевнохвора людина, виявився нездатним дозволити й примирити гострі й жорстокі протиріччя життя. Але як художник і мислитель Достоєвський створив широке соціальне полотно, у якому правдиво показав страшний, нелюдський характер буржуазно-дворянського суспільства, що роздирає користю, честолюбством і дивовижним егоїзмом

У замітках до роману Достоєвський сформулював його основну думку: “…спрага краси й ідеалу й у той же час невір’я в нього або віра, але немає любові до нього “. Роман письменника був високо оцінений прогресивною критикою. М. Е. Салтиков-Щедрин писав, що в цьому романі Достоєвський “вступив в область передбачень і передчуттів, які становлять мету не безпосередніх, а отдаленнейших шукань людства”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ головного героя в романі Достоєвського “Ідіот”

Categories: Нові твори

Links