Взаємини головного героя й суспільства в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
У романі Пушкін порушує питання: чому так відбулося? Для відповіді на нього поетові довелося досліджувати й особистість Онєгіна – молодого дворянина 10-х – початку 20-х років XIX століття, і те життєве середовище, що його сформувала. Тому в романі так докладно розповідається про виховання й утворення Євгенія, які були типовими для людей його кола. Виховання його поверхово й безплідно, тому що позбавлено національних основ.
У першому розділі поет детально описує времяпрепровождение Онєгіна, його кабінет, більше схожий на дамський будуар,
Сфери духовної діяльності. Це прагнення до волі (особиста й суспільної), праця на благо країни, творчість, любов. Вони могли б бути доступні Онєгіну, але заглушені в ньому середовищем, вихованням, що сформували його суспільством і культурою.
Онєгін, безсумнівно, близький до передових ідей свого часу, і не тільки тому, що у своєму маєтку “ярем він панщини стародавньої оброком легенею замінив”. Все коло думок і роздумів Онєгіна відбиває атмосферу й дух епохи. Наприклад, Онєгін і Ленский міркують про “суспільний договір” Руссо, про науку, релігію, моральні проблеми, тобто про усім, що займав*) розуми передових людей того часу. Але, говорячи про “різкий, охолоджений розум” Євгенія, об нього багато в чому прогресивних поглядах, про розчарованість в “світлі”, Пушкін підкреслює складний взаємозв’язок героїв і суспільства, його що сформировали. Поет показує складне переплетення, діалектику “старого” і “нового” в особистості героя. Онєгін, пішовши на дуель із Ленским, виявився “не чоловіком із честю й розумом”, а “мячиком предрассуждений”, він злякався “мненья св”ета”, що так нехтував. Убивство друга потрясло “себелюбну й суху” душу Євгенія, він відчув себе самотн і спустошеним, втратив повагу до себе. Це болісний стан розгубленості розбудило в ньому “полювання до зміни місць”, і він відправився подорожувати по Росії. (Такий маршрут був у той час неорди – парним: бажаючи “подивитися світло”, молоді дворяни відправлялися, як правило, у Західну Європу.)
Після подорожі змінився масштаб світовідчування Онєгіна, що, мабуть, усвідомив себе частиною величезної країни з багатою історією. Тепер він став для “світла” “чужий” (а був “дуже милий”). Напружені переживання, міркування збагатили його внутрішній мир. Відтепер він здатний не тільки холодно аналізувати, але до глибоко почувати, любити. Для Пушкіна любов – це можливість “пробудження душі”. Після відмови Тетяни, після морального потрясіння у фіналі роману Онєгін повинен почати нове життя, у колишньому напрямку вона розвиватися вже не може.
Фінал відкритий. Майбутнє Євгенія не визначено. Пушкіна знищив 10-ю главу, і Онєгін не став декабристом. Що ж, був і такий тип дворянського інтелігента 20-х років XIX століття, і таких людей була більшість. Те, що фінал долі Євгенія не ясний, – принципова позиція автора. Час тече, приносить із собою багато несподіваного. По-новому складаються суспільні умови й подальше життя героя – чи відродиться його душа або згасне остаточно – залишається за межами роману.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)