Всяка людина сама себе виховувати повинна – Тургенєв “Батьки й діти”
Роман Тургенєва “Батьки й діти” створювався в 60-х роках XІX століття. Це час і відбитий у романі. Як це відбувалося й у суспільному житті тієї епохи, у романі розвивається конфлікт між разночинної і ліберальною дворянською ідеологією. Різночинці-Демократи – це молодь того часу, що повинна була прийти не зміну старшому поколінню дворян. Вони несли в собі зачатки революційної ідеології. Недарма Тургенєв так сказав про свого героя: “…і якщо він називається нігілістом, то треба читати: революціонером”. Базарів – типовий представник
Образ Базарова найбільше повно розкривається через взаємини цієї людини з іншими героями роману. Дія роману відбувається в родовому маєтку Кірсанових. Саме сюди привозить погостювати Базарова його учень Аркадій
З цього приводу в Базарова немає ніяких певних планів, і тому сама доля позбавляє його майбутнього. У цьому трагізм героя. У суперечках про російський народ правда, безумовно, на стороні Базарова. Базарів говорить на рівні з мужиками, його мовлення близьке до народного. Є всі підстави думати, що герой добре розуміє народ і знаком з його потребами. Та й самі люди теж тягнуться до Базарову. Дуняша, Петро, Фенечка – всі вони приймали Євгенія за свою людину. Це враження підсилює той факт, що Базарів не дозвільний гуляка, що приїхав просто погостювати. Він у маєтку працює: проводить досвіди, займається природознавством, навіть мікроскоп із собою привіз. Його поводження, мовлення, манера розмовляти, одяг – все це виділяє його із середовища потомствених аристократів начебто Кірсанових.
У поглядах і міркуваннях Базарова багато протиріч. Він думає, що читати Пушкіна шкідливо й що це “ні на що не годиться”, “настав час кинути цю дурницю”, що грати на віолончелі чоловікові “смішно”, що “чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета”. Але Базарів – особистість більше складна й суперечлива, чим це можна вивести тільки з його поглядів і суперечок. На перший погляд Базарів позбавлений усяких почуттів, у нього тверезий, холодний погляд на речі. Він дотримується матеріалістичних поглядів, на відміну від ідеаліста Кірсанова.
Базарів заперечує й преклоніння перед красою природи: “Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”. Але адже Базарів сам не раз любувався природою. Протиріччя в Базарова можна помітити й у поглядах на мистецтво. Він рекомендував “не говорити красиво” і висловлювався на адресу Рафаеля, що той “гроша мідного не коштує”. А перед смертю ця ж людина скаже: “Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне”. Щирий Базарів швидше за все другий. А його “нігілізм” і заперечення всього прекрасного не більш ніж маскО. Я не беруся заперечувати його погляди й спростовувати їх, але помічу, що ця людина разом з тим здатний глибоко почувати природу, розуміти поезію й любити. Незважаючи на його слова: “Ми, фізіологи, знаємо, .які це відносини” (маються на увазі погляди Базарова на відносини між чоловіком і жінкою) і “вільно мислять між жінок тільки виродки”, Базарів здатний на щирі почуття.
Він глибоко любить Одинцову й тим самим перекреслює свої брутальні слова. Одинцову письменник зобразив як жінку неабияку, розумну, допитливу, зовні привабливу, навіть гарну, з аристократичними манерами. Така жінка виявилася здатної захопити “нігіліста”. Базарів глибоко переживає відмова Ганни Сергіївни. У нього вже немає того оптимізму й тієї впевненості, якими він так пишався. Втрата улюбленої жінки змусила його багато чого зрозуміти й глянути на мир іншими очима.
Він говорить Аркадію, що людська особистість представляється йому тепер чимсь незначним у нескінченному просторі й часі. Базарів змінився, це бачать навіть глибоко люблячі його батьки, але не можуть зрозуміти причину. У цей час він приймає безглуздий виклик Павла Петровича на дуель, але й це не рятує його від щиросердечної травми. У романі Базарів самотній, і в цьому ще одна його трагедія. У нього є учні, – вірніше буде сказати, були. Аркадій захопився його поглядами, тільки віддаючи данину молодості. У кінцевому результаті він залишився вірний аристократичним поглядам, закладеним у нього з дитинствО. Наприкінці роману він жениться й починає по-новому господарювати. Ситників і Кукшина – це скоріше пародія на демократів, чим теперішні демократи. Одні тільки батьки люблять свого сина таким, який він є.
В. кінці роману Базарів умирає. Такий фінал був неминучий. Перед смертю Базарів переосмислює своє життя й знаходить, що він непотрібна людина для Росії. Довгі роки йшли суперечки про відношення Тургенєва до свого героя. Вони тривають і в наш час. Тургенєв уважав, що кожний письменник повинен зробити все можливе для того, щоб читачі полюбили його героя. На мій погляд, він вирішив сформульовану в такий спосіб завдання. Базарів для багатьох є одним з улюблених літературних героїв.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)