Іван Сергійович Тургенєв Батьки і діти
20 травня 1859 Микола Петрович Кірсанов, сорокатрехлетній, але вже немолодий з вигляду поміщик, хвилюючись, очікує на заїжджому дворі свого сина Аркадія, який тільки що закінчив університет. Микола Петрович був сином генерала, але призначена йому військова кар’єра не відбулася (він в молодості зламав ногу і на все життя залишився “хроменькім”). Микола Петрович рано одружився на дочці незнатного чиновника і був щасливий у шлюбі. До його глибоке горю, дружина в 1847 р. померла. Усі свої сили і час він присвятив вихованню сина, навіть у Петербурзі
Настає щасливу мить побачення. Однак Аркадій з’являється не один: з ним високий, некрасивий і самовпевнений молодий людина, яка починає доктор, який погодився погостювати у Кірсанових. Звуть його, як він сам себе атестує, Євген Васильович Базарів.
Розмова батька з сином на перших порах не клеїться. Миколи Петровича бентежить Фенечки, дівчина, яку він містить при собі і від якої вже має дитину. Аркадій поблажливим тоном (це злегка коробить батька) намагається згладити
Будинки на них чекає Павло Петрович, старший брат батька. Павло Петрович і Базаров відразу ж починають відчувати взаємну антипатію. Зате дворові хлопчики й слуги гостю охоче підкоряються, хоча він зовсім і не думає шукати їх розташування.
Вже на наступний день між Базаровим і Павлом Петровичем відбувається словесна сутичка, причому її ініціатором є Кірсанов-старший. Базарів не хоче полемізувати, але все-таки висловлюється з головним пунктам своїх переконань. Люди, за його уявленням, прагнуть до тієї чи іншої мети, тому що відчувають різні “відчуття” і хочуть домогтися “користі”. Базарів впевнений, що хімія важливіше мистецтва, а в науці важливіше всього практичний результат. Він навіть пишається відсутністю у нього “художнього сенсу” і вважає, що вивчати психологію окремого індивідуума нема чого: “Достатньо одного людського примірника, щоб судити про всіх інших “. Для Базарова не існує жодного “постанови в сучасному нашому побуті… яке б не викликало повного і нещадного заперечення “. Про власні здібності він високої думки, але своєму поколінню відводить роль НЕ творчу – “спершу треба місце розчистити”.
Павлу Петровичу “Нігілізм”, сповідувані Базаровим і наслідують йому Аркадієм, видається зухвалим і необгрунтованим вченням, яке існує “в порожнечі”.
Аркадій намагається як-то згладити виникло напруження і розповідає другу історію життя Павла Петровича. Він був блискучим і багатообіцяючим офіцером, улюбленцем жінок, поки не зустрів світську левицю княгиню Р *. Пристрасть ця абсолютно змінила існування Павла Петровича, і, коли роман їх закінчився, він був повністю спустошений. Від минулого він зберігає лише вишуканість костюма і манер та перевагу всього англійської.
Погляди і поведінка Базарова настільки дратують Павла Петровича, що він знову атакує гостя, але той досить легко і навіть поблажливо розбиває всі “силогізми” противника, спрямовані на захист традицій. Микола Петрович прагне пом’якшити суперечку, але і він не може в усьому погодитися з радикальними висловлюваннями Базарова, хоча і переконує себе, що вони з братом вже відстали від життя.
Молоді люди відправляються в губернське місто, де зустрічаються з “учнем” Базарова, нащадком відкупника, Ситникова. Ситніков веде їх у гості до “емансипованої” дамі, Кукшин. Ситніков та Кукшин належать до того розряду “прогресистів”, які відкидають будь-які авторитети, ганяючись за модою на “вільнодумство”. Вони нічого до ладу не знають і не вміють, проте в своєму “Нігілізмі” залишають далеко за собою і Аркадія, і Базарова. Останній Ситникова відверто зневажає, а у Кукшин “займається більше шампанським”.
Аркадій знайомить одного з Одінцової, молодою, красивою і багатою вдовою, якій Базаров відразу ж зацікавлюється. Інтерес цей аж ніяк не платонічний. Базарів цинічно говорить Аркадію: “Поживемо є…”
Аркадію здається, що він закоханий у Одинцова, але це почуття напускне, тоді як між Базаровим і Одінцової виникає взаємне тяжіння, і вона запрошує молодих людей погостювати в неї.
У будинку Ганни Сергіївни гості знайомляться з її молодшою сестрою Катею, яка тримається скуто. І Базаров відчуває себе не в своїй тарілці, він на новому місці почав дратуватися і “дивився сердито”. Аркадію теж не по собі, і він шукає розради в суспільстві Каті.
Почуття, навіяній Базаровим Ганною Сергіївною, нове для нього, він, так зневажав всякі прояви “романтизму”, раптом виявляє “романтика в самому собі”. Базарів пояснюється з Одінцової, і хоча та не зараз же звільнилася від його обіймів, проте, подумавши, вона приходить до висновку, що “спокій […] краще за все на світі”.
Не бажаючи стати рабом своєї пристрасті, Базарів їде до батька, повітовому лікареві, що живе неподалік, і Одинцова не утримує гостя. В дорозі Базаров підводить підсумок того, що сталося і каже: “… Краще камені бити на бруківці, ніж дозволити жінці заволодіти хоча б кінчиком пальця. Це все […] дурниця “.
Батько і мати Базарова не можуть надихатися на свого ненаглядного “Енюшу”, а він нудьгує в їхньому товаристві. Вже через пару днів він залишає батьківську стріху, повертаючись у маєток Кірсанових.
Від спеки і нудьги Базаров звертає увагу на Фенечки і, заставши її одну, міцно цілує молоду жінку. Випадковим свідком поцілунку стає Павло Петрович, якого до глибини душі обурює вчинок “цього волохатого “. Він особливо обурюється ще й тому, що йому здається: в Фенечки є щось спільне з княгинею Р *.
Згідно своїм моральним переконанням, Павло Петрович викликає Базарова на поєдинок. Відчуваючи себе ніяково і, розуміючи, що поступається принципами, Базарів погоджується стрілятися з Кірсанових-старшим (“З теоретичної точки зору дуель – безглуздість; ну, а з практичної точки зору – це справа інше “).
Базарів злегка ранить противника і сам подає йому першу допомогу. Павло Петрович тримається добре, навіть жартує над собою, але при цьому і йому і Базаровим ніяково. Микола Петрович, від якого приховали дійсну причину дуелі, також веде себе найблагороднішим чином, знаходячи виправдання для дій обох супротивників.
Наслідком дуелі стає і те, що Павло Петрович, раніше рішуче заперечували проти одруження брата на Фенечки, тепер сам вмовляє Миколи Петровича зробити цей крок.
І у Аркадія з Катею встановлюється гармонійне взаєморозуміння. Дівчина проникливо зауважує, що Базаров для них – чужий, тому що “він хижий, а ми з вами ручні”.
Остаточно що втратив надію на взаємність Одінцової Базаров ломить себе і розлучається з нею і Аркадієм. На прощання він говорить колишньому товаришеві: “Ти славний малий, але ти все-таки мякенькій, ліберальний Баріч… “Аркадій засмучений, але досить скоро тішиться суспільством Каті, пояснюється їй у коханні і запевняє, що теж любимо.
Базарів таки повертається до батьківські пенати і намагається забутися в роботі, але через кілька днів “лихоманка роботи з нього зіскочила і замінилася тоскно нудьгою і глухим занепокоєнням “. Пробує він заговорювати з мужиками, проте нічого, крім дурниці, в їхніх головах не виявляє. Правда, і мужики бачать у Базарова щось “Ніби блазня горохового”.
Практикуючись на трупі тифозному хворого, Базарів ранить собі палець і отримує зараження крові. Через кілька днів він повідомляє батька, що, за всіма ознаками, дні його полічені.
Перед смертю Базаров просить Одинцова приїхати і попрощатися з ним. Він нагадує їй про свою любов і зізнається, що весь його горді помисли, як і любов, пішли прахом. “А тепер усе завдання гіганта – як б померти пристойно, хоча нікому до цього діла немає… Все одно: виляти хвостом не стану “. З гіркотою говорить він, що не потрібен Росії. “Та й хто потрібен? Швець потрібен, кравець потрібен, м’ясник… “
Коли Базарова за наполяганням батьків причащають, “щось схоже на здригання жаху миттєво позначилося на помертвілі лиці “.
Проходить шість місяців. У невеликій сільській церкві вінчаються дві пари: Аркадій з Катею і Микола Петрович з Фенечки. Всі були задоволені, але щось в цьому достатку відчувався і штучне, “точно всі погодилися розіграти якусь простодушну комедію “.
З часом Аркадій стає батьком і завзятим господарем, і в результаті його зусиль маєток починає приносити значний дохід. Микола Петрович приймає на себе обов’язки мирового посередника і старанно трудиться на громадській ниві. Павло Петрович проживає в Дрездені і, хоча як і раніше виглядає джентльменом, “жити йому важко”.
Кукшин мешкає в Гейдельберзі і приятелює зі студентами, вивчає архітектуру, в якій, за її словами, вона відкрила нові закони. Ситніков одружився з княжною, їм командують, і, як він запевняє, продовжує “Справа” Базарова, борючись в ролі публіциста в якомусь темному журнальчику.
На могилу Базарова часто приходять старезні старички і гірко плачуть і моляться за упокій душі передчасно покійного сина. Квіти на могильному пагорбку нагадують не про один спокої “байдужою” природи; вони говорять також про вічне примирення і про життя нескінченної…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)