“Всім серцем любіть Україну свою…” В. СОСЮРА, Б. ОЛІЙНИК, В. ПІДПАЛИМ, І. МАЛКОВИЧ
СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
В. СОСЮРА, Б. ОЛІЙНИК, В. ПІДПАЛИМ, І. МАЛКОВИЧ
“Всім серцем любіть Україну свою…”
Кожна людина, коли дорослішає, повинна обов’язково сама собі дати відповідь на питання: ким вона буде для Батьківщини – відданим сином чи тимчасовім мешканцем, справжнім громадянином чи байдужим споживачем тих благ, які вона може дати.
Проголосити урочисто і гучно: “Як я люблю Батьківщину!” – дуже легко. Важче довести цю заяву справами. Ще важче – постраждати за цю любов: витримативсі гоніння і цькування,
Тема вірша “Любіть Україну” – зображення поетичного образу України, її краси й величі.
Вірш був написаний у 1944 році. Це був емоційний відгук на звільнення України від фашистських загарбників. Поезія пізніше увійшла до збірки “Щоб сади шумній”, яка у 1948 році отримала Державну премію першого ступеня.
У січні 1948 року з нагоди п’ятдесятиріччя поет отримав найвищу урядову нагороду – орден Леніна. У привітанні Президії Спілки
Але деякі критики звинувачували поета в тому, що у його патріотичному вірші “Любіть Україну” та у його поезії немає образу сучасної України. Вірш був заборонений для читачів. Автора піддали критиці й осуду за “буржуазний націоналізм”.
Віталій Коваль, письменник, з цього приводу висловився так: “Командній лізі Сталіна – Берії – Кагановича потрібно було вбити в людях саме патріотичне почуття, дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю. Те почуття, що особливо пробудилося в народі в роки війни, коли люди йшли на смерть за Батьківщину, коли сам Сталін закликав на допомогу дух великих предків, коли з воєнних плакатів кликав до помсти гнівний Шевченко… Тепер ці почуття треба було вбити. … Тому й став жертвою вірш “Любіть Україну”.
Несправедливу критику, яку дуже болісно сприймав поет, він мужньо витримав, хоча цькування підточило його здоров’я, але не змінило ані переконань поета, ані тематики його творчості. Він і далі продовжував писати для народу.
В поемі “Розстріляне безсмертя” поет згадує: “За вірш “Любіть Україну” вона довбала без упину мене три роки!”
Не дивно, що В. Сосюра звертається у вірші насамперед до молоді, бо майбутнє України пов’язане з долею молодого покоління, і від того, наскільки щиро воно любитиме Україну, залежатиме її доля.
Поет виступає за дієву любов до України:
Любіть Україну
Всім серцем своїм
І всіми своїми ділами.
Любов не повинна залежати від того, наскільки щасливе життя може забезпечити країна в певний час: її потрібно любити “В годину щасливу” і “у годину негоди”, “у сні й наяву”, адже без неї ми “порох і дим, розвіяний в полі вітрами”.
Поет вірить у незнищенність і вічність країни. Доказом цього є порівняння України з купиною.
Існує цікава легенда. Польський та угорський королі узяли в облогу місто Дорогобуж, запропонувавши його жителям здатися без бою, інакше їх буде знищено, а місто – спалено. Посланець із Дорогобужа передав королям у відповідь бадилину з листям та блідо-рожевими квіточками. Замислилися королі, зібрали на раду мудреців. Ніхто не знав, що означає ця гілочка, лише один із радників сказав, що таке зілля горить і не згорає. Взяв із багаття вогник, підніс до рослини. У ту ж мить кущ спалахнув голубувато-зеленкуватим вогнем. Через мить полум’я згасло, а кущ залишився неушкодженим. Зрозуміли всі, що хотіли сказати захисники: ніколи іноземні королі не завоюють цієї країни. І вирішили повертатися додому. Відтоді багато ворогів хотіли завоювати наш край, але щоразу поверталися ні з чим. Отже, неопалима купина у вірші постає символом незнищенності української землі та її народу.
Та ж думка про незнищенність звучить у вірші “Сад”. Поет уявляв свою Україну садом, який віками рубали, нищили й вороги-заброди, і “брати”-сусіди. Дійшло до того, що українці самі забули, хто вони, забули волелюбні козацькі традиції, стали покірно служити своїм гнобителям. Але настали нові часи, прийшла воля, і сад почав відроджуватися, цвісти, “навіть хмиз угору дерся”. Сили народні – невичерпні, український народ обов’язково відродиться, як фенікс із попелу, розквітне, як сад навесні, – така головна думка поезії.
Доказом любові поета до країни можна назвати епітет, який він використовує для визначення поняття “Україна” у вірші “Любіть Україну”, – вишнева. Це слово – і натяк на зв’язок поколінь та літературних традицій (такою самою вишневою постає Україна в одному з найкращих і відомих віршів Т. Г. Шевченка – “Садок вишневий коло хати”).
Образ України у вірші складається з окремих зорових та звукових образів: пісня, квітки, дитяча усмішка, хвилі Дніпра, солов’їна мова. Епітет “солов’їна” такожознака любові поета до Батьківщини, адже спів солов’я вважають найкращим серед співів інших птахів, отже, і рідну мову поет вважає найкращою.
Не можна не сказати й про рядки, які стали головною причиною драматичної долі цього вірша: “Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну”. Саме вони стали приводом для цькування поета та звинувачень у буржуазному націоналізмі.
Цілком зрозуміло, що заклик поета любити Україну – це не прояв націоналізму, а прояв великої любові, патріотизму поета.
Хотілося б процитувати тим, від кого на адресу поета прозвучали вищезазначені звинувачення, цитату з Біблії, яку використовували у своїх творах такі велетні духу як Т. Шевченко та І. Франко:
Аще кто речет, якщо люблю
Бога, а брата свого ненавидит,
Ложь есть. (1 Івана 4:20).
Отже, ідея твору – возвеличення любові українців до рідного краю, заклик любити рідну землю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)