Обжинки

Обряд обжинків відзначав український народ давно, продовжує відзначати і в наш час. Недарма останній місяць літа на Україні називають серпнем. З приходом серії ия для серпів і кіс було завжди багато роботи. Завершували жнива, збіжжя млинли на токи, готувалися до обмолоту. Живе у народі гарний звичай обжинкових свят. У день завершення косових хліба господарі залишалися вдома, готуючись до приходу женців. Зтієї кагоди у хаті варили багаті страви, пекли, прибирали в світлиці.

Па полі женці доручали вижинати останні стеблі найкращому косареві

І пий вправнішій в’язальщиці. Приготувавши обжинковий сніп, женці по стерні, борюкались, щоб не боліли спини, а земля-матінка давала нові і пін до од вічної праці. Дівчата шукали польові квіти і прикрашали обжинковий сніп. Цей сніп головний косар підносив на руках, повертався лицем до сонця і дякував Господу Ногу, що допоміг щасливо докінчити жнива. Усі низько кланялися. Після цього ві гуртом з піснями йшли в Село до господаря. Попереду йшла жінка зі снопом, з’язаним із закрутом, за нею йшов косар з обжинковим снопом, І потім всі інші зі своїм робочим інвентарем. Ставши коло воріт, женці викликали господаря, той

відчиняв ворота і просив усіх у двір за святковий стіл. Сніп передавали господареві, він окроплював його свяченою водою, а потім – усе те, що було на столі, зі словами: “Да освятиться сей хліб насущний!”. Так наші предки вшановували обряд останнього снопа, дякуючи Богові за врожай.

У барвистому травневому вінку люблю прекрасне природі, архітектурі, літературі. Особливо люблю природу, яка весною оживає, наповнює довкілля різнобарв’ям, голосами птахів, які повернулися після зими до нас, перезимували зиму і тепер щебечуть, не втихаючи, бо раді теплу і сонцю, зелені і птахам, бо скінчилося їхнє голодування. Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи.

А он густий верболіз поміж плакучих верб, які замріяно полощуть у тихих плесах вод довгі, віти. Там вдень і вночі не втихають закохані соловейки. У сплетінні гілля тривожно голосять одинокі зозулі, мирно воркують лагідні горлиці. На тоненькій галузці розлого осокора легенько гойдається ремезова колисочка. Природа квітне, співає.

Там далі стіною розрослася рогоза, із-за її темно-зелених стіжків тихо випливає щаслива качина сім’я, неповороткий сазан – батько виринув з обжитого місця і вимальовує широкі кола на водяній гладі.

Над землею метушаться легкокрилі ластівки. Вони протають і над водою, плавно торкаються водяного дзеркала – і вже за мить їхніх довгих дзьобах трі-почеться срібляста верховодка.

А тут і бджола гуде над вербою, збираючи мед з розквітлих китиць.

Вся природа ніби барвистий вінок Весна в розквіті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Обжинки

Categories: Нові твори

Links