“Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею”
Друга світова війна була страшним випробуванням для всіх народів: мільйони людей загинули на ній, тисячі дітей залишилися без батьків, було зруйновано сотні міст і сіл. Страшними були ці роки і для України, що винесла на собі лихоліття окупації, земля якої ще й досі повна жахливих згадок цієї війни. Але саме в роки Великої Вітчизняної війни та після її закінчення, коли народ відчув себе переможцем, коли впевнився, що чи не кожна людина здатна на подвиг заради визволення своєї землі, патріотичні почуття українців виявилися чи не найбільше. І відбувалося
Одним з цих поетів був Володимир Сосюра, поет, який вже не раз страждав від влади за слова щирої любові до Батьківщини, свобода та життя якого вже не раз були під загрозою. Та чи міг він не підтримати свій народ, не нагадати йому, що жодна жертва, принесена заради рідної землі, не є марною. Його вірш “Любіть Україну” був спалахом патріотичних почуттів, справжнім гімном рідній
Поет створив у вірші образ рідної землі, “вишневої України”, вона для нього не просто місце на карті, частина Європи чи шмат землі, вона – першооснова всього, і автор бачить її вияв у всьому, що нас оточує: у вербах, квітці, пташині, електровогнях, хвилях Дніпра – та в кожному з нас: у кожному серця ударі, дитячій усмішці, дівочих очах. Кількома рядками автор говорить, що “для нас вона в світі єдина, одна”, що вона всюди, і кожна людина – то вже частиночка України. Поет згадав і чарівну природу, й культурні надбання, й технічні звершення, й палкі серця українців – так, країна наша дійсно велика, а надбання її! безмежні. Говорить Сосюра й про історичне минуле, що було нелегким для багатьох поколінь:
…в грому канонад, що розвіяли в прах
Чужинців в зелених мундирах,
В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
До весен і світлих і щирих.
А за цими перемогами стоять чиїсь життя, і я думаю, що поет хотів нагадати: у пам’яті про тих, хто ніколи не повернеться з поля бою, також виявляється любов до рідної землі.
Батьківщина дається нам від народження, як мати і батько, як сонце і зірки над головою, і ми можемо змінити місце проживання, виїхати з країни, проте все одно залишимось українцями. Ми повинні пам’ятати це завжди, “в годину щасливу і в радості мить,… у годину негоди”, бо той, хто забуває своє коріння, втрачає зв’язок з минулим, з рідною землею, губить частину себе і ніколи вже не буде повноцінною людиною. Отож, Батьківщина потрібна нам, як повітря, як кисень:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води…
Адже людина без рідної землі, без минулого не може мати майбутнього. Якими справедливими були слова першого варіанту вірша:
Без неї – ніщо ми, як порох і дим,
Розвіяний в полі вітрами…
Поет нагадує, що саме любов до рідної землі є мірилом усьому, без неї не можна сказати, що ти любиш чи поважаєш інші народи, добре знаєш їхню культуру та традиції. Лише навчившись цінувати і поважати власне, ми зможемо по-справжньому оцінити чуже.
Я думаю, що ця істина залишається надзвичайно важливою і сьогодні. А тому для кожного українця цей вірш повинен бути не тільки створеною понад півстоліття тому поезією, але и своєрідною молитвою, настановою:
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину…
Дівчино! Як небо її голубе,
Люби її кожну хвилину.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)