Вплив фольклору на творчість Г. Квітки-Основ’яненка
Г. Квітка-Основ’яненко перший український прозаїк. У жанрі сентиментально-реалістичної повісті він виявив найсильніші риси свого творчого таланту.
Повість “Щира любов” вийшла у світ у 1839 році. У ній Г. Квітка-Основ’яненко як найточніше передає значимий внутрішній світ персонажів. “Вищий порівняно з “Марусею” рівень реалістичної майстерності письменника, – писав О. Гончар, – виявляється… у зображенні внутрішніх психологічних колізій”.
Образ любові у повісті став домінантним. Навколо нього як стрижня
Як зауважує В. В. Фащенко, “на грунті психічних станів виникають властивості – позитивні і негативні…” Отже, до семантичного поля “любов” відносимо і слова, що мають негативно-оцінну семантику: журитися, страждати, смутний, горе, муки та ін.
В епічності творів Г. Квітки-Основ’яненка постійно спостерігаємо вплив фольклору. У повісті зменшено-пестливі форми, використані у дусі традицій народної творчості. Суфікси здрібнілості вносять у текст пестливість при
Порівняння також забарвлюють мову повісті народнопісенним колоритом. їх використовував автор переважно у формі однослівних порівняльних зворотів із сполучником як. Ніжність і радість є основою порівняння дівчини з майським днем, з весною: “(Галочка) веселенька, як день у маї, жартовлива, як вітрець у садку меж квіточками, приязлива до усякого, як красна весна”.
У повісті можна простежити використання епітетів – одного з основних тропів, що увиразнює зображуване. Епітети виступають у Г. Квітки-Основ’яненка майже з перших сторінок його твору: “Хороший город Харків, великий і веселий”. Усі прикметники відображують різні боки означуваного поняття, але одночасно передають позитивно-оцінне значення.
Як бачимо, у стилістичному діапазоні письменника спостерігається поєднання значеннєвого і функціонального потенціалу різноманітних художніх засобів, за допомогою яких автор довів глибинні можливості української мови у відтворенні реалістичної психологізації головних героїв, їх високих почуттів.