Формування літературно-естетичних поглядів Г. Квітки-Основ’яненко

Григорій Федорович Квітка увійшов в історію української літератури як зачинатель і перший класик художньої прози.
Г. Ф. Квітка народився 18(29) листопада 1778 року у дворянській родині я слободі Основа поблизу Харкова, і прожив усе своє життя у Харкові. Життя письменника було сповнене протиріч. Він вчився тільки в монастирській школі, і через патріархально-релігійне оточення на все життя залишився дуже релігійною людиною. 31793 до 1797 року Г. Квітка перебував на військовій службі, а з 1804 по 1805 упродовж кількох місяців – послушником у монастирі.

Йти у ченці Григорія Федоровича вмовив Г. Сковорода, який був добре знайомий з родиною Квіток.
Залишивши монастир, вік знову повертається на військову службу, але вже через рік виходить у відставку. Після цього Григорій Федорович оселяється у Харкові і починає вести активну культурну та громадську діяльність. 1812 року Г. Квітка очолює Харківський театр, бере активну участь у заснуванні інституту шляхетних дівчат.
Через такі суперечливі шукання майбутнього письменника вважали диваком. Після Вітчизняної війни 1812 року передові громадські кола Росії та України захопив новий культурний рух, який спричинив
великий вплив на майбутнього письменника і визначив його подальший шлях.
Починаючи з 1816 року, Григорій Федорович бере участь у заснуванні перших українських громадсько-літературних журналів “Харьковский Демократ” і “Украинскийвестник”, у яких починає друкувати свої перші літературні спроби – гумористично-сатирис-тичні листи поміщика Фалелея Повинухіна.
З 1816 по 1828 роки він обіймає посаду предводителя дворян Харківського повіту. Ця посада не тільки дозволила Г. Квітці зробити чимало для освіти і культури на Харківщині, але й надала йому щедрий матеріал для подальшої літературної діяльності. V 1827 році Квітка береться за Написання сатиричних комедій та повістей російською мовою і не полишає літературної творчості до смерті 1843 року.
Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, Йому було вже 40 років, і наступні 25 років свого життя він успішно поєднував службову діяльність (предводителя дворян, голови Харківського цивільного суду) з літературною. Творча спадщина Квітки-Основ’яненка налічує близько 80 творів різних жанрів, написаних російською і українською мовами: фейлетони, комедії, оповідання, повісті, історично-художні нариси й літературно-публіцистичні статті.
Світогляд письменника формувався у складних суспільно-політичних та культурних умовах. Великий вплив на нього мали просвітительська російська література кінця XVIII-початку XIX ст. (твори І. Крилова, В. Капніста, Д. Фонвізіна та М. Карамзіна) і представники української літератури, зокрема Г. Сковорода та І. Котляревський.
Життя і творчість Григорія Квітки припали на часи загострення класових суперечностей, у літературі домінуючими стали сатиричні тенденції. Сильними вони були і в творчості письменника. Майстерності сатиричного зображення людських вад Г. Квітка вчився в українського письменника-філософа Г. С. Сковороди, вплив якого відчутно позначився на його творчому доробку.
Одним із прикладів такої сатири є акростихи і сатиричні вірші, що вийшли у “Харківському Демократі” та “Украинскомвестнике” (1816-1818). “Письменник прагнув художнім словом вплинути на виховання дворян у дусі високої моралі. Він намагався писати так, щоб була “цель нравственная””.
Виходячи з такого розуміння суспільної ролі літератури, він ставив перед нею морально;дидактичні завдання, і спрямував вістря своєї сатири проти аморальності.
Прагнення до народності і реалізму, характерне для української літератури від Котляревського до Шевченка, було визначальним і для творчості Григорія Квітки.
До початку 30-х років XIX століття письменник писав українською мовою і використовував фольклор для написання своїх творів. Персонажів Квітка брав з буденного життя. У повісті” Маруся “, наприклад, опис головної героїні споріднений з народно-пісенними образами.
У багатьох сентиментально-реалістичних творах Г. Квітки досить сильно відчувається гуманізм, співчуття тяжкому становищу простого люду. Письменник засуджував жорстоке ставлення панів, сільської влади до кріпаків, до сільської бідноти. Проте народність творів Квітки специфічна, відмінна від романтиків. Захоплюючись народом, письменник не обожнює, а критикує його неосвіченість, вади, які прагне викорінити.
Незважаючи на суперечливий характер ідейно-естетичних поглядів Григорія Квітки-Основ’яненка, у розумінні основних проблем естетики (суспільного значення і завдань літератури та ідейно-художніх принципів відображення дійсності) він наближався до передової в його час реалістичної естетики. А творча спадщина Квітки, особливо ” малоросійські повісті”, стала вагомим внеском у розвиток української літератури дошевченківського періоду.
Т. Шевченко високо оцінив кращі твори Квітки-Основ’яненка.
У перші роки своєї творчості позитивно оцінює громадську діяльність і талант Г. Квітки-Основ’яненка, захоплюється його творами: “Любіть мене так, як я вас люблю, не бачивши вас зроду… Ваша Маруся так мені про вас розказала, що я вас навиліт знаю”. Поет навіть присвятив йому свій вірш – послання “До Основ’яненка”, у якому називає письменника батьком.
Але згодом Т. Шевченко критично відгукнувся про творчість Г: Квітки: “Покійний Основ’яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, не чув його в колисці від матері”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Формування літературно-естетичних поглядів Г. Квітки-Основ’яненко